завантажити PDF файл

Невмержицький проти України108. Уряд стверджував, що тримання заявника під вартою з 30вересня 1998 року до 22 лютого 2000 було законним. Він зазначав,що заявника також законно тримали під вартою з 9 вересня 1998року до 9 серпня 1999 року та з 5 січня до 7 лютого 2000 року, оскількипротягом цих двох періодів відповідно до статті 218 КПКзаявник знайомився з матеріалами справи, та, крім цього, було проведенододаткове розслідування кримінальної справи згідно з п. 7статті 156 КПК.2. Загальні принципи, закріплені в прецедентній практиці109. Суд зазначає, що вирази в § 1 статті 5 «законний» та «відповіднодо процедури, встановленої законом» по суті відсилають донаціонального законодавства і покладають обов’язок дотримуватисяматеріальних та процесуальних норм цього законодавства. Хочапитання тлумачення та застосування національного законодавстваналежать до компетенції національних органів, зокрема, судів, протеСуд може переглянути, чи було дотримано національне законодавствоз метою дотримання цього положення Конвенції (див. середіншого «Douiyeb v. Netherlands» [GC], № 31464\95, §§ 44-45).110. Суд повторює, що «законність» тримання під вартою відповіднодо національного законодавства є основоположним, але незавжди вирішальним аспектом. Суд додатково повинен впевнитися,що тримання під вартою протягом періоду, який розглядається, булосумісним з метою § 1 статті 5 Конвенції, яка не допускає позбавленняволі осіб в свавільному порядку. Більше того, Суд повинен оцінити,чи національне законодавство само по собі сумісне з Конвенцією,включаючи і загальні принципи, які виражені чи передбаченів ній (див. «Winterwerp v. the Netherlands», рішення від 24 жовтня 1979року, Серія А, № 33, ст.19-20, § 45).111. Суд наголошує, що там, де йдеться про позбавлення волі,має бути дотримано загального принципу правової певності. Томусуттєво, щоб умови позбавлення волі відповідно до національногозаконодавства були чітко визначені і, щоб закон сам по собі був настількичіткий, щоб надати особі можливість, якщо це необхідно,то після отримання відповідної консультації, передбачити (з певнимступенем обґрунтованості, виходячи з обставин справи) наслідки,які може ця дія спричинити (див. «S.W. v. United Kingdom»,рішення від 22 листопада 1995 року, Серія А, № 335-В, ст. 41-42,§§ 35-36).97