завантажити PDF файл

Право на життя, свободу від катувань, право на свободу та особисту недоторканністьня про примусове годування. Більше того, спосіб, у який заявникапіддають примусовому годуванню під час голодування, не повиненпереходити за межу мінімального рівня жорстокості, встановленупрецедентною практикою Суду, згідно з статтею 3 Конвенції. Суддослідить ці аспекти по черзі.95. З самого початку Суд відмічає, що заявник не скаржився,що його залишили без їжі чи медикаментів, незважаючи на можливусмерть. Він навпаки скаржився, що не було жодної медичноїнеобхідності примусово годувати його, оскільки не було жодногомедичного обстеження, відповідних аналізів чи інших документів,що переконливо підтвердили б таку необхідність. Він скаржився, щорішення про примусове його годування було обґрунтоване рівнемацетону в його сечі. Він далі зазначав, що метою примусового годуваннябуло його приниження та покарання, оскільки метою цьогобуло зупинити його голодування і, у випадку його відмови, піддатийого важкому фізичному стражданню.96. Суд бере до уваги твердження Уряду щодо задовільного стануздоров’я заявника під час тримання під вартою (див § 91 вище).Проте з огляду на відмову Уряду надати письмовий висновок медичноїкомісії про значне погіршення стану здоров’я заявника тавиникнення загрози його смерті й рішення начальника кримінально-виконавчоїустанови, що було обов’язковим згідно з наказом від 4березня 1992 року (див. § 62 вище), Суд доходить висновку, що Урядне продемонстрував, що була «медична необхідність», встановленанаціональними органами, для примусового годування заявника. Томуможна припустити, що примусове годування, таким чином, булобезпідставним. Процедурні гарантії, коли застосовувалося примусовегодування проти його волі, не були дотримані, не дивлячисьна свідому відмову заявника вживати їжу. Відповідно, не можливосказати, що державні органи, піддаючи заявника примусовому годуванню,діяли в його інтересах.97. Щодо способу, в який заявника кормили, то Суд припускає,що з огляду на доводи сторін, державні органи дотримувалисяпорядку примусового годування, передбаченого наказом (див. § 62вище). Проте обмеження самі по собі, які застосовувалися, – наручники,роторозширювач, спеціальний гумовий зонд, вставленийв рот, а у випадку опору – з застосуванням сили, могли становититортури в сенсі статті 3 Конвенції, якщо не було медичної необхідності(див. вище § 63 – обмеження відповідно до Європейськихправил щодо тюрем).94