завантажити PDF файл

Право на життя, свободу від катувань, право на свободу та особисту недоторканністьновком іншої лікарні заявник міг проходити лікування від коростиі в умовах СІЗО (огляд в Київському шкірновенеричному диспансері14 липня 1998 року, § 46 вище), що підтверджено висновком № 88від 20 липня 1998 року (§ 47 вище).105. Крім цього, заявник зупинив своє голодування 14 липня1998 року, поновивши його в жовтні 1998 року. Проте з висновків,наданих Урядом, зрозуміло, що заявника не оглядав лікар і не показувалийого лікареві з 5 серпня 1998 року до 10 січня 2000 року(§ 50 вище). На погляд Суду це не може розглядатися як належна таобґрунтована медична увага до голодування та тих хвороб, на якістраждав заявник. Більше того, Уряд не надав жодних письмових записівщодо примусового годування протягом голодування, виду їжі,яка вживалася, чи медичної допомоги, наданої йому у зв’язку з цим.106. За цих обставин Суд вважає, що було порушення статті 3Конвенції у зв’язку з недостатністю належного медичного лікуваннята догляду, наданого заявнику під час перебування під вартою, щостановило принижуюче гідність поводження.ІІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ §§ 1(с)ТА 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ96А. Законність тримання заявника під вартою(§ 1 (с) статті 5 Конвенції)1. Твердження сторін107. Заявник скаржився, що його тримання під вартою було незаконним,оскільки було перевищено встановлений максимальнийстрок тримання під вартою. Він посилався на § 1 статті 5 (с) Конвенції,яка закріплює:«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого неможе бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури,встановленої законом, і в таких випадках, як:с) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадженняїї до встановленого законом компетентного органу на підставіобґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення або якщо є розумніпідстави вважати за необхідне запобігти вчинення нею правопорушеннячи її втечі після його вчинення...»