Том 1

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010- дослідити сутність стратегії Export – Led – Growth як концептуальної основи структурної перебудови українського виробництва у90-ті рр. ХХ ст. та показати очікувані наслідки її впровадження у довгостроковій перспективі;- визначити стан структури української промисловості з огляду на конкурентоспроможність національного виробництва в умовахглобалізації;- показати роль держави у створенні Національної інноваційної системи (НІС) як відповідь країн, що розвиваються, на посиленнятенденцій до «обгороджування» у сфері НДДКР (за участю ТНК розвинутих країн світу);- висвітлити роль держави у впровадженні структурно-інноваційної перебудови національної економіки України в умовахглобалізації.Економічному «прориву» окремих країн – представників «третього світу» на міжнародних ринках сприяла стратегія Export – Led –Growth: тобто розвиток, зорієнтований на експорт товарів національного виробництва, конкурентоспроможних на світовому ринку. Успіхзастосування обраної економічної політики ґрунтувався на тому, що промисловість «нових азіатських тигрів», нових індустріальних країн(перш за все – східноазійської четвірки: Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Гонконг), спеціалізувалась на технічно складних, наукоємнихвиробництвах з використанням праці висококваліфікованих робітників (яка, разом з тим, оплачувалась нижче світових стандартів). До другоїгрупи країн «третього світу», що досягли успіху, відносились ті, економіка яких спеціалізувалась на виробництві простих, але доситьтрудомістких виробів (текстиль, одяг, взуття), що також базувалась на дешевій робочій силі. Ознакою такого економічного зростання сталаспрямованість на експортну експансію продукції традиційних трудомістких галузей виробництва (насамперед легкої та харчовоїпромисловості). За рахунок цього досягли високих темпів економічного зростання Шрі-Ланка, Індонезія, Філіпіни, Бангладеш та ін.).Країн «третього світу», що змогли виграти від участі у глобалізаційних процесах, дуже мало. Народи віддалених регіонів Африки іПівденної Азії і сьогодні, як і раніше, потерпають від недоїдання, неписьменності, нерозвиненості системи охорони здоров’я та відсутностісистеми соціального захисту. Бідні країни світу (до них відносять країни, у яких ВВП на душу населення менше 600 дол. США), або ж так звані«бананові республіки», об’єктивно не можуть покращити свій економічний стан, оскільки в галузевій структурі їх національної економікитрадиційно переважають агропромисловий комплекс та сфера фінансового посередництва. Реальна політична влада в цих країнах, як правило,належить транснаціональним корпораціям та міжнародним фінансовим організаціям (МВФ, МБРР та ін.). Національний політичний простірнайбідніших країн Африки, Південної Азії і Близького Сходу, деяких країн Латинської Америки, характеризується некомпетентністю,корупцією, державним авторитаризмом тощо. Для країн-аутсайдерів дія цих чинників спричинює нерозвиненість зв’язків із світовоюекономікою та хронічне відставання по всім соціально-економічним показникам. Розрив між багатими і бідними країнами у ХХІ ст. постійнозростає і подолати його стає все важче.Ці загальносвітові тенденції посилення стратифікації соціально-економічного розвитку країн світу слід враховувати і Україні.Зазначимо, що на початку 90-х років, після розвалу СРСР Україна мала швидко віднайти власну нішу на світових ринках за наявного в країніпромислового та ресурсного потенціалу. За основу була взята стратегія Export – Led – Growth. Металургійний, хімічний та деревообробнийпромислові комплекси України на той період найбільше були підготовлені до випуску експортної продукції. Дефіцит валютних коштів, розривусталених коопераційних виробничих зв’язків з колишніми радянськими республіками зробили ці сировинні галузі лідерами промисловогорозвитку України. Водночас, якщо на початку 90-х така стратегія розглядалась як вимушений захід, та у ХХІ ст. її застосування «гальмує»технологічний розвиток країни та відкидає її на периферію світового розвитку.Перехід економіки тієї чи іншої країни на вищий рівень можна забезпечити тільки за рахунок впровадження науково-обґрунтованоїта дієвої структурної політики. Її завданням стає врахування нових тенденцій світового економічного розвитку, постіндустріальної,інноваційної орієнтації виробництва. Певні уявлення про оптимальні пропорції галузевої (промислової) структури економіки дає табл. 1.Структура промисловості у світі, розвинених країнах та в Україні(у відсотках, %) (середні показники протягом 2000 - 2007 рр.)Галузі промисловості Світ в цілому Розвинені країниУкраїназа 2007 р.Таблиця 1Промисловість 100 100 100у тому числіХарчова 10,7 9,1 15,3Легка 7,8 6,5 1,0Хімічна 11,2 11,6 6,1Металургія 6,96 6,9 22,0Машинобудування 29,1 34,3 13,7Джерело: складена за даними: www.worldbank.org (сайт Світового банку) ; www.unctad.org (сайт Організації об’єднаних націй попромисловому розвитку (ЮНІДО); Статистичний щорічник України за 2007 рік. – Київ, Видавництво «Консультант», 2008 р. – С.110.Як свідчать дані табл. 1, сучасними тенденціями вдосконалення галузевої структури промисловості у світі визнано збільшенняпитомої ваги машинобудування (у тому числі і високоточного) та галузей, що обслуговують споживчий попит. Стосовно України слідконстатувати, що протягом років незалежності, в країні сформувалась галузева структура, що характеризується як індустріально-аграрна, зневпинним зростанням питомої ваги енерго-, матеріаломістких і екологічно небезпечних виробництв. Найбільш вразливим місцем українськоїекономіки залишається структура промислового комплексу. В сучасних умовах в Україні не тільки зберігається, але й посилюється сировиннаорієнтація промислового виробництва. З урахуванням входження до СОТ, Україна пристосовується до існуючого (у тому числі в межах ЄС)міжнародного поділу праці за наявної та незмінної структури виробництва лише як сировинний додаток, що постачає на світові ринки дешевітовари, сировину, напівфабрикати та стратегічні ресурси. Така стратегія для України є не тільки непривабливою, а й дуже небезпечною,оскільки ставить її розвиток у пряму залежність від коливань світової кон’юнктури на продукцію традиційних галузей економіки (металургія,хімічна промисловість, деревообробна, легка, харчова промисловість тощо). Світова фінансова криза (кінець 2008 – 2009 рр.), зростання цін нагаз, та відповідно, зниження конкурентоспроможності української металургійної та хімічної продукції на світових ринках довело, що в країнінегайно слід проводити структурні реформи. Слід враховувати, що розвинуті країни світу від «постіндустріального суспільства» ще у 70-ті рр.ХХ ст. почали перехід на нову стадію «пост економічного», «інформаційного» суспільства, невід’ємною складовою якого є новий типекономічного зростання – інноваційний тип розвитку, стимулювання в промисловості структурно – інноваційних зрушень.У сучасній економічній науці виокремлюють чотири типи технологічних змін: 1) еволюційні інновації, що передбачають невеликізміни продукції та виробничих процесів; 2) радикальні інновації, які пов’язані з суттєвими змінами в продукції та способах її виробництвавнаслідок науково-дослідницької діяльності. Для цього також необхідно, щоб окремі інновації радикального характеру «перепліталися» міжсобою; 3) інновації, які ґрунтуються на зміні усієї технологічної системи, та призводять до появи нових галузей промисловості (наприкладінформаційної технології, біотехнології); 4) інновації, які пов’язані зі зміною всієї техніко-економічної парадигми (йдеться про застосуванняпринципово нових ключових технологій, таких як нанотехніка та наноелектроніка тощо).Під тиском конкуренції, як свідчить світовий досвід господарювання, інноваційний прорив відбувається за наступними напрямами:1) Інформаційні технології, що передбачає поєднання комп’ютерних технологій та сучасних засобів зв’язку; 2) Біотехнологія, яка у свою чергукардинально впливає на перетворення у галузі медицини, сільського господарства, фармацевтики, хімічної промисловості; 3) Нові матеріали:полімери, кераміка, нові металеві сплави та композиційні матеріали, які поступово витискають з виробничого використання традиційніматеріали тощо.197