Том 1

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010Доволі поширені випадки, коли вплив факторів, які спричинили кризу, припинився, а кризові явища не зникають. Ми можемо пояснитице тим, що виникає замкнене коло між причинами, проявами та наслідками кризових явищ, де наслідки породжують нові причини кризовихявищ. Лавиноподібне наростання кризових причин призводить до такого стану, коли підприємство власними зусиллями неспроможне подолатикризу. Основною причиною цього є низька адаптація підприємства до змін, яку визначає людина, її інтелектуальні, професійні та іншіхарактеристики.Результативне антикризове управління повинне обов’язково протидіяти ендогенним факторам та причинам. В іншому разі це свідчитьпро недостатній рівень якості управління або зумисне спричинення кризових явищ.На наш погляд, до параметрів, що описують кризу, доцільно віднести:1) масштаб кризи як показник рівня її системності;2) вид кризи як показник, що характеризує вражені кризою сфери та напрями діяльності;3) фазу (стадію) кризи як показник, що характеризує розгортання кризи в часі;4) гостроту кризи як показник, що характеризує ступінь загрози існуванню підприємства.Висока імовірність виникнення і розвитку кризи в процесі діяльності будь-якого підприємства зумовлює необхідність здійсненняспеціалізованого антикризового управління. Останнім часом цей термін набув значного поширення, однак розуміння сутності цього напрямууправління, його змісту, особливостей, теоретичного підґрунтя ще знаходиться на стадії формування. Це спричинює різні підходи татлумачення, нетотожність оцінок окремих базових положень.За останні роки у країнах СНД видано значну кількість спеціалізованих колективних та індивідуальних монографій, науковометодичнихвидань, присвячених проблемам антикризового управління підприємства, в яких поряд з іншими питаннями знайшли висвітлення ізмістовні ознаки цього терміну.Загальновизнано, що антикризове управління слід розглядати як один з функціональних напрямів управління підприємством (якрізновид організації»), тобто, згідно з концепцією М. Мескона, як «процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того,аби сформулювати та досягти цілей, що стоять перед організацією» [14, с.38]. Виживання, тобто можливість існувати якомога довше, єнайважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління, безперечно, є складовою менеджменту підприємства в цілому.Ця точка зору підтверджується у визначенні антикризового управління Е. Уткіна - «складова загального менеджменту на підприємствівикористовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльності підприємства,забезпечення його стабільного успішного господарювання» [15, с 13].Окремими українськими дослідниками, зокрема в роботі М. Туленкова [16, с 19-25], висловлюється думка, що будь-яке управлінняорганізацією повинно бути антикризовим, тобто побудованим на врахуванні ризику та небезпеки кризових ситуацій. Цю ж точку зорупідтримує Е. Коротков. Відповідно до його визначення «антикризове управління має свій предмет впливу – проблеми, реальні та очікуваніфактори кризи, тобто усі прояви загострення протиріч, які викликають загрозу їх гострого прояву» [17, с.131].Відповідно до такого тлумачення М. Туленковим пропонується диференціювати антикризове управління залежно від стадії (глибини)кризи на такі підвиди [16, с 19-25]:1) передкризове управління, яке здійснюється для своєчасного виявлення та розв’язання проблем (прийняття рішень) з метоюзапобігання кризі;2) управління в умовах кризи, метою якого визнається стабілізація нестійких станів та збереження керованості системи;3) управління процесами виходу з кризи, яке здійснюється з метою мінімізації втрат та втрачених можливостей під час виведенняпідприємства зі стану кризи.Безумовно, будь-яке управління в певним мірі повинно бути антикризовим, і тим більше стає таким по мірі вступу підприємства устадію кризового розвитку. Ігнорування цього обумовлює суттєві негативні наслідки, врахування - сприяє безболісному, бархатномупроходженню кризи.Можливість антикризового управління визначається насамперед людським фактором. Тільки усвідомлена діяльністю людини дозволяєшукати та знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля для розв’язання найбільш складних та болючих проблем,накопичувати досвід переборення криз та творчо використовувати його з врахуванням реалій поточної макроситуації та особливостейгосподарської системи підприємства. Доцільність впровадження антикризового управління продовжує залишатися одним з дискусійних питань.Антикризове управління в закордонній літературі найчастіше розглядається як зовнішнє управління, що здійснюється спеціальнопідготовленими та запрошеними на підприємство фахівцями і доцільно тільки на підприємствах, банкрутство яких має негативні суспільнінаслідки. На інших підприємствах організація такого антикризового управління не має сенсу, оскільки це обтяжить їх власників додатковимивитратами, продовжить неефективне використання ресурсів, що призведе до агонії підприємства.Іншу точку зору висловлює А. Малявіна, яка пов’язує даний термін з «самоорганізацією системи на базі активного та кваліфікованого,перш за все внутрішнього, менеджменту». Його основні процедури повинні застосовуватися не тоді, коли єдиним засобом управління єзовнішнє регулювання його діяльності, а постійно, не допускаючи входження в кризовий період, по можливості обмежуючисьгомеостатичними перетвореннями, тобто превентивними діями [18, с. 48]. Таким чином, внутрішнє антикризове управління повинноздійснюватися протягом усього життєвого циклу підприємства і розглядатися не як тимчасовий захід, а постійна складова системименеджменту.Цю ж позицію поділяє Г. Курошеєва [19, с. 165], визначаючи антикризове управління як сукупність зовнішніх та внутрішніх впливів напідприємство, яке здійснюється на усіх стадіях його життєвого циклу для запобігання зниження його конкурентної переваги (при слабкихознаках кризового стану) або її відновлення, якщо підприємство вже знаходиться у кризовому стані.Хибними представляються також обмеження періоду антикризового управління ситуацією банкрутства та специфічнимиуправлінськими зусиллями, які здійснюється в перебігу зовнішнього управління підприємства арбітражними керуючими, яке пропонуєтьсяокремими дослідниками, оскільки кризові явища потребують відповідного реагування суттєво раніше початку ініціювання відповідних судовихпроцедур.Розглядаючи сутність та завдання антикризового управління, усі дослідники єдині в думці стосовно його специфічності. Основнівідмінності, що притаманні антикризовому управлінню, полягають у наступному:1) специфічність мети здійснення - збереження підприємства як господарюючого суб’єкта та відновлення його життєздатності;2) використання специфічного управлінського інструментарію, тобто засобів та прийомів управлінського впливу; антикризовеуправління не може бути зведено, наприклад, до пошуку резервів зростання продуктивності праці, скорочення витрат, пошуку нових ринківзбуту, реструктуризації активів та пасивів - ці заходи повинні здійснюватися постійно, незалежно від стану підприємства, хоча в умовах кризивони і стають антикризовими за своїм спрямування; досягнення визначених задач вимагає застосування нестандартного, і навітьнеприйнятного, в нормальних умовах складу управлінських засобів;3) відокремлення суб’єктів здійснення, які мають відповідну фахову підготовку, повноваження, знання та навички, беруть на себевідповідальність за результати своєї діяльності;4) суттєві ресурсні обмеження, пов’язані з неможливістю або складністю отримання додаткових ресурсів, насамперед - фінансових,оскільки залучення фінансових ресурсів в умовах низької (навіть від’ємної) кредитоздатності та інвестиційної привабливості є надзвичайноскладним управлінським завданням;5) суттєві часові обмеження, обумовлені можливими агресивними діями кредиторів підприємства та виникненням загрози ініціюваннябанкрутства та обмеження дієздатності існуючого керівництва підприємства;6) орієнтація управлінських зусиль не тільки на зовнішні прояви ускладнень та проблем, а й на їх глибинні корені (причини появи), щоє перешкодою повторення кризи;97