Том 1

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010Інші джерела;24,40%Коштивітчизнянихзамовників;11,30%Кошти іноземнихінвесторів; 0,96%Кошти держаногобюджету; 2,80%Власні коштипідприємств;60,60%Рис. 2. Джерела фінансування технологічних інноваційв Україні у 2008 р., %Така динаміка та розподіл джерел й обсягів інноваційної сфери України залишається досить стабільним з 1996 р.Статистичні звіти свідчать, що за видами промислової діяльності найактивніше здійснюють інноваційну діяльність підприємства звиробництва коксу та продуктів нафтоперероблення (31,3% кількості підприємств галузі), машинобудування (18,6%), хімічної та нафтохімічноїпромисловості (17,8%), металургії та оброблення металу (11,9%), менш активно - легкої промисловості (6,5%), з виробництва деревини тавиробів з деревини (4,6%), з видобування не енергетичних матеріалів (4,5%), з видобування енергетичних матеріалів (2,2%), з виробництва тарозподілення електроенергії, газу та води (1,9%).[2]Серед форм інноваційної діяльності домінує створення нової продукції або суттєве удосконалення існуючої. Так із загальної кількостіпідприємств, що займались різними видами інноваційної діяльності, інноваційні види продукції впроваджувало майже кожне третєпідприємство. Нові технологічні процеси в основному направлені на випуск нової продукції, підвищення продуктивності праці, поліпшенняякості продукції, зниження витрат на її виготовлення за рахунок раціонального використання сировини та матеріалів.Кількість підприємств, що здійснюють інноваційні витрати, більше, ніж у 8 разів перевищує кількість підприємств, які здобуваютьправа на патенти й ліцензії на об’єкти промислової власності. Частка придбаних ліцензій становить 3,9%. Більшість інноваційних витрат - 90% -вкладається у 3-й і 4-й технологічні уклади, на 5-й технологічний уклад доводиться всього 8,6% коштів.Характеризуючи інфраструктуру інноваційного розвитку, слід зазначити, що в Україні вона перебуває в початковому стані розвитку - вній представлені лише окремі типи інноваційних структур, зокрема технопарки, бізнес-інкубатори. Тобто, в Україні не тільки обмеженачисельність інноваційних структур, але і склалася їх структурна та функціональна неповнота.Позитивним моментом розвитку національного науково-технічного комплексу є створення передумов для росту малих інноваційнихпідприємств, що спеціалізуються як на проведенні наукових досліджень і розробок, так і на впровадженні їх результатів у виробництво, щоодержали реальне втілення у формуванні технопаркових структур.Технопарки є ефективним механізмом генерації підприємницьких структур у науково-технічній сфері, що поєднує та зміцнює науковуй інноваційну діяльність вузів і наукових центрів, механізмом інтеграції в нових умовах науки, виробництва, підприємництва, фінансів,місцевих і регіональних органів влади.У структурі економіки частка базових галузей (металургія, хімія, енергетика, паливна промисловість), що є найбільш капітало-, енерго-,трудомісткими й екологічно небезпечними, становить близько 47%. Крім того, спостерігається технологічна неоднорідність галузей,виробництва більшості з яких належать до третього-четвертого, а в деяких випадках (вугільна промисловість і металургія) до другоготехнологічного укладу. Лише 4% продукції, яка випускається в Україні, належить до 5-го технологічного укладу. [2]Одним з негативних наслідків перехідного періоду в економіці України стало різке зниження показників інноваційної діяльності увиробництві, яке відносно уповільнилося.Багато в чому низька інноваційна активність в промисловості зумовлена недосконалістю нормативно-правового забезпеченняінноваційного процесу, яке на сьогодні представлено Законами України «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про пріоритетнінапрямки розвитку науки і техніки», «Про інноваційну діяльність», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»,«Про державні цільові програми» тощо. Зазначена вада посилюється за рахунок неефективності державних інститутів влади в сферістимулювання НДДКР, що, в свою чергу, обумовлено відсутністю джерел фінансування державних програм. Це свідчить про актуальність дляукраїнської економіки питання щодо впровадження інноваційно-інвестиційного механізму розвитку для мобілізації внутрішніх й зовнішніхінвестиційних джерел. [3]Аналіз основних тенденцій інноваційно-інвестиційного розвитку України (зокрема розвитку промислового секторів) дозволяє зробитивисновок про наявність низки негативних явищ в цій сфері, що стримує формування ефективної виробничої структури національногогосподарства. Зокрема, до них належать структурна деформованість економіки України - домінування в ній сировинних галузей і галузей знизьким рівнем обробки, які природно мають порівняно низький потенціал інноваційної активності і ефективності; практично відсутній попитна високотехнологічну вітчизняну продукцію на внутрішньому і особливо зовнішньому ринках; неадекватність системи організаціївиробництва і рівня менеджменту завданням інноваційно-інвестиційного розвитку; відсутність системи підвищення кваліфікації і досвідуорганізації праці робочої сили в умовах інноваційного розвитку; незадовільний стан виробничого апарату більшості галузей, зумовленийзношеністю основних фондів; орієнтація інвестиційних потоків (як внутрішніх, так і зовнішніх) на галузях 3 й 4 технологічних укладів зодночасним скороченням темпів інвестування у високотехнологічні сектори 5-го укладу; відсутність на підприємствах ефективних структур,що спеціалізуються на зборі, зберіганні, обробці науково-технологічної та економічної інформації з метою її оперативного використання;відсутність законодавчого механізму дієвого захисту інтелектуальної власності, а також об'єктивної інформації про наявний інтелектуальнийпотенціал країни; в своєму інноваційному розвитку вітчизняні підприємства вимушені розраховувати в основному на власні фінансові ресурси,в Україні як державні, так і недержавні фінансові інституції дуже слабо орієнтовані на інвестування інновацій.Аналіз динаміки розвитку національної інноваційної сфери свідчить про необхідність переходу на інноваційну модель розвиткуекономіки України, що потребує відповідних інституційних змін інноваційної сфери. Проведений аналіз світового та вітчизняного досвіду зпитань пошуку шляхів прискореного економічного розвитку свідчить, що формування відповідного інституційного середовища є основоюстворення ефективної інноваційної моделі розвитку країни, основні складові якої визначають головні елементи механізму функціонуванняінвестиційної інфраструктури інноваційної сфери України. Інституціональна реформа в Україні у сфері інноваційної діяльності має забезпечитисистемні трансформації всіх основних складових частин: банківської, державної, корпоративної, науково-технічної, домашніх господарств,системи управління з урахуванням міжнародного науково-технічного співробітництва. Зазначена трансформація буде мати позитивний впливна концентрацію капіталу, створення потужних господарських і фінансових структур в рамках реалізації великих цільових комплекснихпрограм.297