Том 1

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010політики, науковці і фахівці, які усвідомили, що інтеграція переростає у «мега-тенденцію» світового розвитку, яка визначає і зрештоювизначить майбутнє людської спільноти не зважаючи на дію сил, котрі опираються їй.Мета дослідження. Визначити між цивілізаційні фактори глобальної економічної інтеграції та їх роль у розвитку світової економіки.Виклад основного матеріалу. Термін «цивілізація» у науковий обіг запроваджений з XVII століття. Він вживається для відділення одинвід одного різних ступенів і форм суспільного розвитку. З розвитком людського прогресу в нього почали включати науку, мистецтво, релігію,політичний, громадянський і суспільний розвиток. До визначення суті поняття «цивілізація» долучилися шотландський економіст. філософ іісторик А Фергюссон, росіянин М. Данилевський (1822-1885), німці Ф. Енгельс (1820-1895), О. Шпенглер (1880-1936), Я. Ясперс (1883-1963),австрієць А. Тойнбі (1889-1975), француз Ф. Бродель (1902-1985) та інші.Нині визначення цивілізації досить строкаті. Проте, всі вони більшою або меншою мірою включають фактори, що відображаютьісторичні, ментальні, соціокультурні, технологічні та економічні процеси. В українських дослідників не виникає сумніву щодо розрізненняцивілізацій за просторовою ознакою на два головних: всесвітню або загальнопланетарну і локальну, що розвинулася на певній території. Увітчизняній літературі виділяється перш за все первинне суспільство, яке західна наука називає примітивним. Воно змінюється серверним(рабовласницьким) суспільством, за яким по ієрархії виникає селянсько-суспільне (феодальне).Менше уваги у вітчизняній науковій літературі приділяється так званому азіатському спосібу виробництва з азіатським типомцивілізації, для якого характерна загальнокласова приватна власність, що завжди набирає форму державної. Як зараз з’ясувалося, цей типцивілізації існував не лише в Азії, а й в інших частинах світу, навіть в Європі. Для нашого дослідження важливо виділення сучасної цивілізації,домінантою якої є капіталістичні ринкові відносини. Класифікацію всесвітніх цивілізацій за домінуючими економічними ознаками дав А. С.Філіпенко (табл. 1) [11, 11].Таблиця 1Класифікація всесвітніх цивілізацій за домінуючими економічними ознакамиТип всесвітньої цивілізації Домінуючий вид виробництва Праця та її характер Провідний тип власностіАграрна сільськогосподарське ручна земельнаІндустріальна промислове машинна промисловаПостіндустріальна інформаційне інтелектуальна (духовна) інтелектуальнийПоширеною і широко вживаною у науковому обігу теорією локальних цивілізацій є концепція А. Тойнбі, що найбільш ціліснопредставлена у його фундаментальній праці «Осягнення історії». Для виділення локальних цивілізацій він бере за умову, що останні повиннімати як у просторі, так і у часі більшу протяжність, ніж національні держави, на основі чого отримує понад двадцяти суспільств, щоутворилися. Це – західна, дві православні (російська і візантійська), іранська, арабська, індійська, далекосхідна, антична, сирійська, цивілізаціяІнда, китайська, минойська, шумерська, хетська, вавилонська, антська, мексиканська, юкатанська, майя, єгипетська та інші. У його дослідженівиділені також цивілізації, що зупинилися у своєму розвитку – ескімоську, момадичну, оттоманську і спартанську та п’ять мертвонароджених(далеко західна християнська або ірландська, далекосхідна християнська або несторіанська у Середній Азії, скандинавська і сирійська).Для дослідження сучасних процесів глобалізації важливою є думка А. Тойнбі, що зростання цивілізацій полягає у прогресуючому іакумулюючому внутрішньому самовизначенню і самовираженню, у переході від грубішої до більш тонкої релігії і культури. Для ньогозростання – це неперервний «відступ і повернення» харизматичної богообраної, призначеної вищими силами до влади меншості суспільства,що спроможне знаходити нові успішні відповіді на завжди нові виклики навколишнього середовища. З цих позицій правомірно допустити, що усучасних умовах готовність до таких зрушень має та спільнота, яка є успішною у продукуванні нових знань і лідером у інтеграційнихпроцесах. Нині вона представлена західною цивілізацією, до якої тяжіють інші цивілізації, особливо ті, що межують з нею. Саме так можнарозглядати процеси розширення Європейського Союзу, до складу якого увійшли країни як з католицьким і протестантським населенням, так інароди, що представляють православні та арабські цивілізації. До його складу намагаються увійти і нові країни – носії інших цивілізаційнихтипів – Україна, Молдова, Туреччина, Сербія.Разом з цим, здається такою, що вже не відповідає сучасним реаліям позиція А. Тойнбі відносно малої значущості технічного прогресудля зростання цивілізацій. Глобалізація формує такі виклики, за яких жодна цивілізація не має шансів вижити поза досягненнями у науковійсфері, що стає основою зростання добробуту, вирішення соціальних проблем, захисту навколишнього середовища і за великим рахунком –планетарного захисту. Попри активність релігійних і націоналістичних сил протидії, слабші цивілізацію будуть підпорядковуватися сильнішим,лишатися свого інтелектуального капіталу або інтегруватися в сильніші цивілізації, що пропонують своїм громадянам кращі умови життя.Викладене висуває проблему життєвого циклу цивілізації. Вона дотичне розглядається дослідниками. Як показав А. Тойнбі,щонайменше 16 з 26 цивілізацій тепер «мертві і поховані». З тих десяти, що ще живі, «полінезійська і кочова… конаються, а сім з восьми іншихбільшою чи меншою ступеню – під загрозою знищення або асиміляцією нашою західною цивілізацією [10]». Сам спадок – це не одночаснийакт, а досить довготривала стадія, що складається з надлому, розкладу і загибелі. Між надломом і загибеллю цивілізації проходять століття, аіноді і тисячоліття. Тойнбі наводить приклад з єгипетською цивілізацією, надлом якої стався у XVIстоліття до Р. Х., а загинула вона лише у Vстолітті після Р. Х. Отже, час між надломом і загибеллю охоплює майже 2000 років «скам’янілого існування», «життя в смерті».Загальносвітова тенденція щодо важливості стикових політико-економічних просторів проявляється в останні десятиліття, зокрема, втому, що кризові явища посилилися саме в тих регіонах, що розташовані на межі цивілізацій. Свого роду «гарячі точки» - це Кавказ, Югославія,Пакистан, Індія тощо. Територію України правомірно також відноситься до таких, що розташована на «розломі» цивілізацій. На ній вжевідбуваються певні процеси, які можна оцінювати як «перетягування канатів» між Заходом і Сходом. Це позначається на тому, що майже весьперіод своєї новітньої історії, особливо у пострадянський час, їй доводиться обирати модель з домінуванням ідей вестернізації або азіатчини(«великого простору» за М. Данилевським). Таке геополітичне положення країни гостро ставить на порядок денний необхідність виборувекторів економічного розвитку.Циклічність економічного розвитку в сучасних умовах породжує як хвилі великих піднесень світової економіки, так і значних втрат. Іодні, і другі по різному проявляються в тих чи інших країнах і частинах світу. При цьому найбільшою проблемою є те, що кризи, які виникаютьв рамках циклічного розвитку, носять щоразу переважно глобальний руйнівний характер. Це спонукає світову співдружність до проведенняреформ, які запобігають повторенню такого роду загально планетарного руйнування. Відзначимо, що здійснення змін не може базуватися надосвіді певної великої країни (США, Європи або Японії). Є достатньо підстав сподіватися, що новий економічний порядок в тій або іншій мірівраховуватиме потреби різних націй.Формування нового економічного порядку не може бути реалізоване поза культурним шаром. До того ж, якщо у минулому культурабезпосередньо не впливала на економічний розвиток, то нинішній розвиток все виразніше визначається перевагами у сфері дії культурницькихчинників. Як зазначає Ю.М. Пахомов, «можна припустити, що саме на ґрунті ціннісних взаємодій у другій половині XXI століття відбудетьсярадикальна перебудова світового простору – сходження з арени одних цивілізацій (наприклад, євроатлантичної) і воцаріння інших. При цьому,чітко проглядається ситуація, за якою кордони, що відділяють у масштабах планети успіх від занепаду, вже зараз прокладаються по лініяхрозломів цінностей культури. А це якраз і свідчить про те, що центр тяжіння у сфері глобальної конкурентоспроможності зміщується укультурно-ціннісне русло, тобто в сферу духу, а не матерії [6, 8].»Доля більшості цивілізацій (якщо не усіх) така, що рано чи пізно вони мають загинути або скажемо м’якше – зникнути. Відповідно такеочікує нинішні локальні цивілізації. Глобалізація прискорює ці процеси і жодну з цивілізацій не мине ця доля. Проблема, що потребуєдослідження і вирішення – яка раніше, яка пізніше піде у вічність і наскільки буде пришвидшуватися цей процес. Вона набуває особливогозагострення з огляду на лідерство західної цивілізації, перш за все в економічний і політичній сферах. Як відзначає А Тойнбі, «сучасна західнацивілізація розповсюдила свою економічну систему по всьому світу. За економічною уніфікацією, що базується на західній основі, наступила іполітична уніфікація, що має ту ж саму основу і зайшла так само далеко. Не дивлячись на те, що політична експансія західного світу у наші дні343