Том 1

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010Загально признаним основоположником кластерного підходу до теорії конкурентних переваг є М. Портер, який зробив висновок, щоконкурентоспроможні фірми однієї галузевої належності мають властивість концентруватися в одному і тому ж регіоні. Конкурентоздатніфірми поширюють свій вплив на суб'єктів ринку, з якими вони знаходяться у взаємодії: постачальників, споживачів і конкурентів. У своючергу, підвищення конкурентоспроможності цих фірм позитивно впливає на діяльність і конкурентне становище фірми-інтегратора. Підсумкомтакої взаємодії є формування кластера, тобто співтовариства фірм тісно зв'язаних галузей, взаємно сприяючих зростаннюконкурентоспроможності один одного. Окремі кластери сприяють підвищенню конкурентоспроможності окремих галузей регіону навітчизняному і світовому ринках [1, с. 408]Конкурентне оточення для більшості суб'єктів господарювання в агропродовольчому секторі, особливо малих за розмірами, в країнахтранзитивних і з ринковою економікою що розвивається змінилося драматично, починаючи з кінця ХХ-го століття. Їх нове зовнішнє оточеннявизначається такими явищами, як глобалізація, лібералізація і відповідними глибокими організаційними, інституційними і технологічнимизрушеннями [2]. Успішність як великих компаній, так і малих фірм в цих країнах тепер не встановлюється переважно на основі порівняння звітчизняними конкурентами на внутрішніх ринках, а швидше визначається міжнародними порівняннями.На рубежі ХХ-го і ХХІ-го століть, можливо єдиним шляхом для малих і середніх підприємств (МСП) в промисловості, що надає їмвпевненості справитися з цим серйозним викликом, стала стратегія кластеризації. Цей оптимізм базується на вивченні результатівфункціонування італійських «промислових округів» (тобто кластерів МСП) і дослідженнях, які показали, що кластери можуть бутиконкурентоспроможними в новій глобальній економіці (див., наприклад [3 – 5]. Потенціал промислових кластерів в країнах, що розвиваються,вдихнув нове життя в дослідження шляхів забезпечення стійкості розвитку сектора малого бізнесу в промисловості протягом останньогодесятиліття [6 - 10].Подальшім дослідженням щодо теоретичного обгрунтування ефективності кластерної форми організації територіально-виробничихкомплексів різної галузевої належності, аналізу тенденцій та перспектив їх розвитку, проблем ідентифікації кластерів, політики підтримки їхстворення і функціонування, а також оцінюванню ефективності їх діяльності присвятили праці наступні зарубіжні вчені: П. Дерошез, Л.Марков, А. Мігранян, М. Ніколаєв, Ф. Перру, М. Піор, К. Надві, О. Солвелл, К. Сєйбел, В. Третьяк, Дж. Хамфри, Х. Шмітц та інші. В Україніпроводять дослідження за цим напрямом О. Богма, О. Гуменюк, К. Дудкіна, О. Зінченко, Д. Крісанов, Семенов, Р. Сілін, С. Соколенко, Л.Удова, Т. Цихан, В. Чевганова, В. Чужиков та інші. Але практично відсутні дослідження, які б давали комплексне теоретичне підґрунтястворенню подібних структур в агропромисловому комплексі. Поодинокі роботи присвячені окремим питанням створення і розвиткукластерів в сільській місцевості та в аграрному виробництві, але вони або не розглядають увесь комплекс питань, пов’язаних знеобхідністю розвитку підприємництва і бізнес-зв’язків на селі [12] , або не враховують інституціональні особливості транзитивних країн[13], або орієнтуються переважно на такі аграрно-промислові кластери, що вже склалися, тобто виникли еволюційно [14 – 15].Певну новизну у дослідження процесів кластеризації економіки має внести інституційний підхід до теоретичного аналізу, прикладнийаспект якого полягає в тому, що привнесення досвіду формування кластерів в країнах економічно розвинених в практику країн транзитивних із ринковою економікою, що розвивається, без попереднього урахування їх інституційних особливостей, приводить до низької ефективностіреалізації відповідних заходів. Особливо яскраво цей інституційний аспект виявляється в агропромисловому комплексі цих країн, в сільськомугосподарстві яких панує практично досконала конкуренція серед малих і середніх форм господарювання, а висхідний і низхідний секториагропромислового комплексу монополізовані або, в кращому разі, характеризуються монополістичною конкуренцією.Метою даної статті є визначення детермінантів конкурентоспроможності кластерних утворень в агропромисловому комплексі, зурахуванням інституційних особливостей цього сектору в країнах з ринковою економікою що розвивається. .Кластер в загальної трактовці може бути визначений як група фірм, пов'язаних з ринком специфічного продукту (послуги) на певнійтериторії. Але в зміст агропромислових кластерів слід додати також інфраструктуру життєзабезпечення на селі, та інституції які впроваджуютьтрансфер технологій, нових знань і навичок, змінюючи кустарні способи аграрного виробництва.В України до теперішнього часу програм розвитку кластерної форми інтеграції в агропромисловому комплексі немає, за одинокимивипадками реалізації подібних проектів, які носять крапковий характер (див., наприклад, [16]. Приватизація і ринкове реформування в різнихсферах АПК України проходили не узгоджено як за темпами, так за необхідністю щонайменше збереження попереднього ступеню їх інтеграції.Таким чином власні ланцюжки поставок або схеми, які подібні до мережевого маркетингу, що було створено переробними підприємствами абофірмами маркетингової сфери продовольчого ринку, відрізняються від «зразково-показових» кластерів безсистемністю, відсутністю цілої низкиінституцій, а головне, – відсутністю так званого соціального капіталу, тобто неформальних зв’язків і належного рівня довіри між учасникамитаких ланцюжків. Процес, в результаті якого були створені таким чином ланцюжки, що не мають завершеної форми, отримали назву«інтуїтивна неформальна кластеризація». В рамках конкретних адміністративно-територіальних утворень прикладом в цьому відношенні можебути формування систем продуктових ланцюжків молоко- и м'ясопереробними, сироварними заводами шляхом організації власної мережісільських заготовчих пунктів і фірмових магазинів; реалізації продукції постійним оптовим покупцям для подальшого її проходження потоваропровідній мережі до торгових точок; продажі продукції індивідуальним споживачам; постачання виробникам сільськогосподарськоїсировини окремих засобів виробництва через своїх дилерів [12, с. 71].В пострадянських країнах різні сфери агропромислового комплексу характеризуються різними типами структури ринку. Для висхідноїресурсозабезпечувальної сфери характерна монополістична конкуренція, для безпосередньо сільськогосподарського виробництва – майжедосконала конкуренція, а в низхідної сфері (переробка і торгівля) панує олігополістична структура ринку. Беручи до уваги те, що ринковаповедінка фірм в структурах досконалої і недосконалої конкуренції значно відрізняються, можна констатувати, що принципи і умовизближення в них інтересів працедавця і працівника на рівні соціального партнерства будуть різними. Не може бути досягнуте згода і міжпідприємствами різних сфер АПК із-за цінової нееквівалентності, що підтверджується багаторічним досвідом безмежного диспаритету. Він, яквідомо, почався ще в радянські часи, задовго до початку ринкових перетворень, коли з сільського господарства через системудержкомсільгосптехніки «вимивалися» значні кошти для реалізації марнотратних амбіційних проектів і на підтримку обороноздатності країни.Диспаритет має місце і у відношеннях між малими і великими підприємницькими структурами в АПК. Невеликі селянські господарства незнаходять гідного місця в крупних агропромислових інтеграційних формуваннях. Прагнення агрохолдингів та інших великихаграропродовольчих корпоративних структур максимізувати прибуток за рахунок дешевої сировини, не проявляючи турботи про малісільгосппідприємства, веде до остаточного розорення останніх.Таким чином, для ліквідації суттєвої вади, притаманної «інтуїтивної неформальної кластеризації», необхідна цілеспрямована роботаорганів місцевої влади щодо створення належного соціального капіталу, який би забезпечив розвиток підприємництва на селі, достатньопотужні неформальні зв’язки між учасниками агропромислових кластерів і створював синергітичний ефект від їх співпраці (досвід організаціїтакої роботи в країнах що розвиваються викладено в [17]).На наш погляд, таке завдання могли би ефективно виконувати створені спеціальні асоціативні структури (у формі громадськихорганізацій), які зможуть ідентифікувати і захищати інтереси усіх членів кластеру, лобіювати прийняття необхідних рішень органами місцевої іцентральної влади. Поява таких нових форм координації в агропромисловому кластері буде сприяти позитивному інституційному розвиткуагробізнесу. На додаток до дій владних структур щодо створення конкурентного середовища у всіх сферах агропромислового комплексу цебуде сприяти подальшої інтеграції АПК і активізації інноваційної діяльності в секторі.Серед чинників соціально-економічного характеру і зовнішнього оточення, які можуть сприяти розвитку зв'язків між малимисільськогосподарськими, обслуговуючими і переробними фірмами в агропромисловому кластері, необхідно виділити наступне:• технічне вдосконалення кустарних, доведених до промислового характеру, а також комбінованих процесів, якесупроводжувається взаємним організаційним розвитком, що сполучає підприємницьку ініціативу з практичними навиками і досвідомвиробників;• вдосконалення знань і навичок, які безпосередньо впливають на управлінські і комунікаційні здібності керівників цих фірм;251