Том 1

344Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010не так очевидна і наступальна, як експансія економічна, проте близько 60-70 держав сучасного світу, включно також існуючі незахідні держави,нині опинилися членами (різною ступеню) єдиної світової системи держав з єдиним міжнародним правом [10]».Зазначимо, що дослідження А.Тойнбі було зроблене в 50-ті роки, коли економічний і політичний поступ західної цивілізації був ненастільки масштабним, як він виглядає в наш час. Разом з тим, А. Тойнбі застерігав, що «такий погляд на сучасний світ належить обмежуватилише економічним і політичними аспектами соціального життя, але жодним чином не розповсюджувати його на культуру, що не тільки глибшаперших двох прошарків, а й фундаментальніше. Тоді як економічна і політична карта світу дійсно майже повністю «вестерналізовані»,культурна карта і понині лишається такою, якою вона була до початку західної економічної і політичної експансії [10]». Проте, глобалізаціяпоширюється і на культурну сферу, в якій локальні (національні) культури поступаються новим культурам, що формуються майже виключно урозвинутих країнах. Ці процеси позначаються терміном «вестерналізація». Хоча вони й викликають гостре протистояння з боку представниківінших цивілізацій, особливо ісламської, їх неможливо зупинити. Розумніше використовувати їх для розвитку, збагачення і оновленнянаціональних культур, перш за все ділових.Сучасні теорії економічної глобалізації класифікують цивілізації за різними культурологічними, політико-економічними та етнічнимиознаками. В аспектах просторово-змістовної архітектури О. Шпенглер виділяє вісім цивілізацій: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську,греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську та майя. В якості основного критерію такої класифікації О. Шпенглер обраввсесвітню історію в аспектах автономності культур [1].Набувають поширення вивчення західної, конфуціанської, ісламської, індуїстської, латиноамериканської, африканської, православнословянської,японської цивілізації. Табл. 2 свідчить про високу питому вагу західної цивілізації. Щоправда, в перспективі вона зменшиться.Певною мірою така тенденція пов’язана із падіння питомої ваги населення країн західної цивілізації. Одночасно зростає у світовій економіціпитома вага майже всіх інших цивілізацій, особливо конфуціанської, ісламської і індуїстської.Таблиця 2Стан і перспективи сучасних цивілізаційВиди цивілізаційПитома вага у населені світуЧастка у світовому валовому продукті1995 2010 2025 1995 2010 2025Західна 13 11 10 47 46 43Конфуціанська 25 24 23 11 14 17Ісламська 14 18 21 11 12 15Індуїстська 15 16 17 2 1,5 3Латиноамериканська 9 10 9 8 8 9Африканська 9 11 14 1 1 1Православно-словянська 8 7 6 4 4 5Японська 2 1,5 1 8 8 8Джерело: [11, 14]Дані табл. 2 можуть інтерпретуватися таким чином, що розвинуті країни можуть найближчим часом поступитися іншим країнам. «Заразнастала черга послабшати, а в перспективі зійти з арени Сполученим Штатам і найрозвинутішим країнам Західної Європи» [6, 8], - пише Ю.Пахомов. Не зважаючи на помітні успіхи деяких країн, зокрема Китаю, для такого прогнозу не має достатніх підстав.Дійсно, керівництво Китаю протягом десятиліть ставить за мету гонку за лідером (США). Це не є новим у сучасній світовій економіці –таке завдання неодноразово ставилося партійним керівництвом колишнього Радянського Союзу. Максимум, що тоді вдавалося досягнути йому,як і нині китайському – високих темпів кількісного зростання виробництва при упущеннях в якості. У 2004-2005 рр. Китай виробляв 4-5%світового ВВП. Одночасно, за розрахунками фахівців, питома вага країни у світовому споживанні енергоресурсів становила близько 12%,прісної води – 15%, алюмінію – 25%, сталі – 28%, цементу – 50%. Це означає, що Китай безпосередньо або непрямо сприяв ускладненнюспоживання багатьох ресурсів, а разом з ними екологічних і економічних проблем світу [3, 7].Отже, навряд чи правомірно вбачати у глобалізційних процесах зміну лідерів цивілізаційних процесів. Євроатлантична цивілізаціяпродовжує підтверджувати свою життєздатність. В її середовищі народжують всі основні науково-технічні інновації. Так, у США питома вагависокотехнологічної продукції високими темпами. На цю країну припадає більше третини світового обсягу високотехнологічних послуг [4, 33].Успіхи в останні десятиліття відсталих країн можуть бути пояснені на основі концепції так званого «асоційовано-залежного» розвитку,що була запропонована ще в 1969 році Ф.Е Кардозо і Е Фалетто. Вона не виключає швидкого промислового розвитку периферійної країни призбережені її залежності від країн центру світової системи. Така залежність має подвійну природу – як експансію країн центру, так і відповідь навиклики власних соціальних суб’єктів всередині периферійного суспільства. До того ж концепція Кардозо-Фалетто робить наголос напереплетення і взаємодію різних факторів один з другим, зокрема і культурно-ідеологічних.Дослідження, здійсненні з урахуванням різноманітності і багатоваріантності залежного розвитку, свідчать про те, що розвиток країнтретього світу є залежним від центру. Менше з тим, на прикладі східно-азіатських нових індустріальних країн та латиноамериканських країндоведено, що без такої залежності він не міг би бути успішним. При цьому значну роль відіграв добре відомий «ефект демонстрації» досягненьсуспільства масового споживання в країнах Заходу та Японії [12 5].Отже, весь нинішній розвиток світової економіки свідчить про те, що світ рухається в бік євроатлантичної цивілізації. Успішнеосвоєння його культури – запорука результативної гонки за лідерами. Інші цивілізації «винні» за відставання, що має місце у країнах периферіїі можуть покутувати свою провину перед своїми націями якомога швидшим збагаченням власного культурного надбання євроатлантичнимицінностями. Зрозуміло, таке твердження не означає цілковитого перекреслення якостей інших цивілізацій. Йдеться про їхню трансформацію доновітніх цінностей, що сприяють сталому економічному розвитку.Разом з тим, у середині євроатлантичної цивілізації (іноді вона позначається також терміном «англосаксонська цивілізація»)виділяються дві організаційні моделі – англосаксонська (англоамериканська) і континентальна. Світова економічна криза показала, що з цихдвох моделей вразливішою виявилася англосаксонська, що найбільшою мірою використовується у США. Як вважає міністр фінансівНімеччини П. Штайнбрюк, «ми спостерігаємо крах англосаксонської моделі бізнесу». Її головні особливості полягають у пріоритетностіфондового ринку в системі ринкових відносин. За оцінкою Ю. Пахомова, «схема функціонування міжнародного фондового ринку, щоформується за англосаксонською моделлю, являє собою, по суті, піраміду» [7].Попри необхідність великих фінансових вливань, що потребує світова економіка для виходу з кризи, і бурхливі емоції, які викликає цейпроцес у політиків різного спрямування, видається неправомірним повне нехтування англосаксонською системою. Спекулятивний ажіотаж ібескінцеве мультиплікаційне кредитування – це не є суто американські риси економіки та англосаксонської моделі ринкової цивілізації. Вонирозвинулися на фоні прискореного зростання міжнародної економіки та невідповідності йому світового економічного порядку. Останній,можливо, з меншими перебоями функціонував, якби на риках світу не з’явилися нові гравці (країни СНД, Балтії та Балкан) і не активізувалисявеликі держави, особливо Китай та Індія.Як вже зазначалося, у XXI століття людство увійшло розділеним на цивілізації і культури. Попри традиційне уявлення, що наекономічний розвиток і добробут вони не впливають, нині стало очевидним, що це не так. Економічна життєдіяльність людства і культура непросто пов’язані між собою. Цей зв'язок вирішальним чином визначає найважливіші асиметрії світової економіки, і перш за все багатство ібідність. Глобалізація економічної інтеграції стала неповоротним процесом, а разом з цим вона змінює і навіть ламає історично усталенікультурні традиції і стереотипи соціальної поведінки. Тому є достатньо підстав розглядати нинішню кризу не стільки як фінансову чи ширше– економічну, а головним чином як соціокультурну, тобто цивілізаційну.Логічно постає звідси висновок, що звичні пояснення сьогоденних проблем економічних негараздів розбалансованістю економіки,перевиробництвом, фінансовими «бульбашками», не можуть бути сприйняті як такі, що цілком розкривають її причини і можуть бути взяті за