Том 1

248Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010теоретико-методологічних засад і прикладних механізмів гарантування фінансової безпеки підприємництва.З огляду на теоретичні засади фінансової безпеки підприємництва, а саме передусім рівень відносин в системі ієрархії управлінняекономікою, об’єктивним видається висновок про те, що органи державного управління є найбільш дієвим суб’єктом системи безпеки (у томучислі фінансової) підприємництва. Тому оцінювання сформованості останньої доцільно проводити з точки зору ефективності державноїполітики у цій сфері.Як вже зазначалося, в Україні та її регіонах ще не створено належного середовища для розвитку, підвищення економічної ефективностіфункціонування підприємництва та тим більше – гарантування безпеки підприємця як особи та його підприємства чи бізнесу загалом. Уконтексті фінансової безпеки підприємництва найбільш характерними для регіонів України залишаються такі проблеми та перешкоди (заданими моніторингу, який постійно проводить Світовий банк [1]):- низький рівень захищеності інтересів інвесторів, що стримує процеси як внутрішнього, так і зовнішнього інвестування та перешкоджаєналежному оновленню матеріально-технічної бази вітчизняних підприємств, технічній модернізації економіки і т. ін. (142 місце з 181 країни урейтингу Світового банку країн стосовно легкості ведення підприємницької діяльності за цим показником. Причому у 2009 р. порівняно з 2008р. рейтинг України за цим показником погіршився на 1 місце, а оцінки нашої держави за функціональними складниками рівня захищеностіінтересів інвесторів на початок 2009 р. становили (за шкалою, максимальне значення якої становить 10): індекс відкритості (прозорість угод) –1; індекс відповідальності директора (схильність до використання службового становища в корисливих цілях) – 3; індекс можливості поданняпозову акціонерами (можливість для акціонерів переслідувати чиновників та директорів у судовому порядку за службові проступки) - 7);- нерозвиненість системи кредитної інформації, що є однією з перешкод подальшого розвитку вітчизняної системи кредитування, зокрема,за напрямами: пришвидшення операцій кредитування, покращення рівня довіри між фінансовими установами та суб’єктами підприємництва,зниження вартості кредитних ресурсів (її діапазону, доступності, обсягів інформації про кредитування юридичних осіб, наявної в державнихреєстрах чи приватних бюро (індекс України за цим показником оцінено в 3 бали за 10-ти бальною шкалою));- критично низька ефективність (стосовно стимулювання ділової активності населення) системи оподаткування, що практичноунеможливлює отримання підприємствами високих показників фінансової те економічної ефективності діяльності, не сприяє капіталізаціїпідприємств, ведення ними «прозорої» підприємницької та фінансової діяльності (за показником ефективність оподаткування Україна посідаєпередостаннє 180 місце у рейтингу країн Світового банку за рівнем легкості підприємництва; при цьому кількість податкових виплатвітчизняних підприємств становить 99 на рік, час на проведення операцій, пов’язаних з оподаткуванням – 848 годин, середній рівень податку наприбуток становить 11,5 %, податків на оплату праці – 43,3 % від прибутку, інших податків – 3,7 % від прибутку, а загальна податкова ставка –58,4 % від прибутку).У відповідності до вказаного, варто зробити висновок про те, що першочерговими напрямами удосконалення вітчизняної системирегулювання розвитку підприємництва (у контексті зміцнення його фінансової безпеки) є:1) покращення вітчизняної податкової системи передусім щодо: загального зниження рівня податкового навантаження, а також вирівненняостаннього для всіх суб’єктів підприємництва; сприяння розвитку інноваційно-інвестиційного типу виробництва; регулювання податковогонавантаження, залежно від пріоритетності розвитку галузі, стану її матеріально-технічної бази, рівня рентабельності тощо; удосконаленняправил спрощеного та оподаткування індивідуального підприємництва;2) стимулювання подальшого розвитку інформаційного складника фінансово-кредитної системи в Україні та її регіонах, зокрема, черезрозвиток інформаційної системи кредитних історій, моніторингу, збору та розповсюдження інформації про суб’єктів підприємництва таконкретних осіб, їх платоспроможність, а також сумлінність щодо погашення зобов’язань і т. ін.Стосовно оцінювання системи державного регулювання підприємництва на предмет її ефективності щодо покращення фінансових позиційпідприємств вітчизняними підприємцями, то основний негативний має нестабільність державної політики та корупція в органах державногоуправління і контролю. Крім того, серед найбільш суттєвих перешкод розвитку бізнесу в регіонах України підприємці визначили: низькуефективність податкового регулювання (4 місце серед проблем), високі ставки податків (5 місце), інфляцію (7 місце), низький рівень доступу дофінансування (10 місце), недосконалість валютного регулювання (13 місце) [2,c.75]. Крім того, більшість вітчизняних підприємців у регіонахУкраїни вважають, що бізнес в нашій державі стикається з високими процентними ставками, які збільшують вартість капіталу та стають частонепереборною перешкодою на шляху розвитку нового бізнесу. Високі ставки податків поєднуються з браком кредитів на розвиток приватногосектору та дефіцитом довіри до вітчизняного банківського сектору.Однією з причин недостатнього рівня доступності суб’єктів підприємництва до фінансово-кредитних ресурсів в регіонах України є те, що внашій державі не в повній мірі використовується механізм державної фінансової підтримки підприємництва. Так, на сьогодні не лишезаконодавчо закріплено, але й розроблено та відпрацьовано на практиці механізми фінансово-кредитного сприяння суб’єктам підприємництва(передусім відшкодування частини відсоткової ставки за кредитами комерційних банків; майнова порука при одержанні кредиту комерційногобанку тощо). Водночас аналіз цієї складової державної політики виявив неоднозначне ставлення з боку органів місцевого самоврядування урізних регіонах України. В окремих областях виділяються достатні кошти для фінансування програм фінансово-кредитного сприяння суб’єктампідприємництва, в окремих – кошти не виділяються взагалі. Відповідно, у областях, в яких не виділяються кошти на програми фінансовокредитногосприяння бізнесу не виконуються положення Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”. На нашепереконання, як вже зазначалося, в Україні визріла необхідність загальнодержавного закріплення норми, згідно якої органи місцевогосамоврядування повинні виділяти грошові засоби у розмірі не менше певного визначеного відсотка від бюджету розвитку області (міста,району тощо) з метою забезпечення фінансово-кредитної підтримки суб’єктів підприємництва через регіональні та місцеві фонди підтримкипідприємництва на тендерній основі із наданням такої допомоги підприємцям (підприємствам), проекти яких є економічно ефективними тасприятимуть соціально-економічному розвитку регіону (зокрема, направлені на розвиток депресивних районів, ефективнихсільськогосподарських підприємств, на створення нових робочих місць тощо).Обумовлений механізм підтримки підприємництва може бути доповнений реалізацією на практиці такого: розробка та затвердженняметодики формування рейтингу районів та територій регіону за рівнем розвитку підприємництва; законодавче закріплення цієї методики та,відповідно, фінансування регіонів (чи на субрегіональному рівні), які відстають за рівнем розвитку підприємництва; визначення в межахрегіонів депресивних районів щодо розвитку підприємництва та концентрація фінансово-кредитного сприяння бізнесу у цих районах.Окремим аспектом проблеми ефективності державної політики стосовно зміцнення системи фінансової безпеки підприємництва в регіонахУкраїни є використання страхування та розвиток страхового ринку як чинника зниження рівня ризику підприємницької діяльності. Більше того,як зазначають фахівці з досліджуваної проблеми [3], страхова сфера забезпечує захист майнових інтересів громадян та суб’єктівпідприємництва, використовується для забезпечення майнової відповідальності, є вагомою основою фінансово-кредитної системи держави,виступає дієвою формою накопичення інвестиційних ресурсів та позичкового капіталу. У розвинених країнах страхова сфера виступаєсистемоформуючим чинником розвитку підприємництва та є вагомим джерелом венчурного капіталу, основні потоки капіталу страховихкомпаній спрямовуються у галузі з високими темпами росту та інтенсивним розвитком. У розвитку страхової сфери прихований резервекономічного сприяння підприємництву, інноваційним проектам підприємств та зміцнення як економічної, так і фінансової безпеки суб’єктівпідприємницької діяльності в Україні.Натомість недоліками системи державного регулювання та сприяння розвитку страхової сфери в Україні залишаються: недостатністьспадковості у програмуванні розвитку цього виду економічної діяльності на загальнодержавному та регіональному рівнях; істотне зниженнярівня контролю та ролі держави у страховій сфері через скорочення кількості державних та збільшення кількості недержавних страховихкомпаній; невисокий рівень довіри до фінансових інституцій та страхової культури в Україні як підприємницького середовища, так і населеннязагалом; як правило, олігополістичний характер конкуренції на страховому ринку; фінансовий потенціал вітчизняних страхових компаній єнедостатнім; мотивація та усвідомлення потреби добровільного страхування у суб’єктів підприємницької діяльності є недостатніми.Вказане потребує посилення цільового програмного розвитку страхової сфери в Україні та у регіонах через розробку відповідних програм їїрозвитку; стимулювання участі страхової сфери у забезпеченні доступу вітчизняних підприємств до фінансово-кредитних ресурсів та