Том 1

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010Україна займає четверте місце по конкурентоспроможності економіки серед країн СНД, поступаючись Російській Федерації,Казахстану та Азербайджану. [2]Основна причина мало помітного прогресу України – відсутність істотних поліпшень в найбільш пріоритетних і одночасно меншрозвинених сферах глобальної конкурентоспроможності.Основні реформи мають бути проведені для вдосконалення, перш за все, області базових вимог конкурентоспроможності, щовідповідає поточній стадії розвитку країни. У той же час для того, щоб підвищити свою національну конкурентоспроможність, країна повиннаконцентруватися на проведенні реформ за такими напрямками як поліпшення роботи суспільних і приватних установ, розвиток інфраструктури,посилення макроекономічної стабільності, підвищення ефективності товарних ринків і розвиток фінансового сектора. Перераховані складові єслабкими сторонами національної конкурентоспроможності, по яких Україна демонструє гірші результати, чим інші країни, які знаходяться натій же стадії економічного розвитку.Виходячи з сучасних теоретичних уяв і досвіду багатьох країн, які змогли забезпечити умови для підвищенняконкурентоспроможності національних економік, маючи незначні або навіть не маючи більш менш відчутних початкових порівняльнихпереваг, необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки України, яка відповідалаб її ресурсно-технологічному рівню. Ключовою ознакою цієї стратегії може бути можливість трансформації факторних початковихпорівняльних переваг в переваги інвестиційні і науково-технологічні.Глобалізація і економічна лібералізація не можуть вирішити проблему розриву, що постійно збільшується, в рівні промисловогорозвитку і конкурентоспроможності розвинених країн і країн, які розвиваються. Для виправлення ситуації національним урядам іміжнародному співтовариству слід сприяти просуванню економік, які розвиваються, за рахунок прискореного освоєння новітніх світових знаньі технологій, а також за рахунок розвитку власних НІОКР і власного інноваційного виробництва.Країни з перехідною економікою йдуть традиційним шляхом доганяючого технологічного розвитку, який грунтується назастаріваючих технологіях, що отримуються разом з іноземними інвестиціями, які приходять в країну, або шляхом покупки в розвинених країнліцензій. У таких умовах конкурентоздатними можуть бути товари лише на вже існуючих світових ринках стандартних товарів і послуг.Конкурентна перевага досягається в основному за рахунок максимального залучення до виробництва дешевих природних і трудових ресурсів,за рахунок скорочення витрат на виробництво стандартних товарів та послуг, вироблених на основі запозичених за кордоном стандартнихтехнологій.Особливістю такого перехідного типа економічної системи є те, що, з одного боку, вона програє найбільш розвиненим країнам вінноваційній конкуренції, а з іншою, - програє в ціновій конкуренції тим країнам, що розвиваються.СПИСОК ДЖЕРЕЛ:1.Економіка зарубіжних країн./ за ред..: Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Осипова В.М. – 3-те вид. перероб. та доп. Навч. пос.. – К.: Центручбової літератури, 2007 – 544 с.2.www.weforum.org – офіційний сайт Всесвітнього Економічного Форуму3.www.un.org - офіційний сайт Організації Об’єднаних НаційРЕЗЮМЕУ статті досліджена конкурентоспроможність економік країн світу в умовах розвитку світового господарства, наведена порівняльнахарактеристика основних показників економічного розвитку розвинутих країн, країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.РЕЗЮМЕВ статье проанализирована конкурентоспособность экономик стран мира в условиях развития мирового хозяйства, приведена сравнительнаяхарактеристика основных показателей экономического развития развитых стран, развивающихся стран и стран с переходной экономикой.SUMMARYIn the article the competitiveness of economies of the world countries is analysed in the conditions of development of world economy, comparativedescription of basic indexes of economic development of the developed countries is resulted, developing countries and countries with a transitionaleconomy.ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ У СТИМУЛЮВАННІ НЕСИРОВИННОГО ЕКСПОРТУЧеркас Н.І., к.е.н., асистент кафедри міжнародних економічних відносин, Львівська комерційна академія ⋅Одним з основних джерел економічного зростання країн в умовах глобалізації світових господарських процесів є якісне зростання, щобазується на інноваційній діяльності та безпосередньо відображається у структурі зовнішньої торгівлі. Незважаючи на проголошену модельінвестиційно-інноваційного розвитку, вітчизняний експорт продовжує носити сировинний характер, притаманний індустріально-аграрнимтипам економіки, що не дозволяє країні адекватно реагувати на зовнішньоекономічні шоки в умовах світової конкурентної боротьби.Світова фінансова криза 2008-2009 рр. та її дестабілізаційний вплив на економіку України в цілому та різке скорочення виробництва уекспортних галузях зокрема, вказують на обмеженість сировинної і низькотехнологічної орієнтації українського виробництва та експорту інеобхідність переорієнтації на внутрішній ринок, стимулювання імпортозаміщення готової продукції, розвитку технологічного виробництва тайого подальшого експорту.Різноманітні аспекти створення інституційного базису для підтримки несировинного експорту предметно опрацьовано у працях В. Гейця,В. Семиноженка [1], В. Стидяченка [2], С. Максименка [3], Ю. Євдокимової [4], С. Александра [5], Дж. Морісета [6], Т. Радзімінської [7], А.Роуз [8], П. Хібберта [9] та ін. У багатьох дослідженнях вітчизняних та зарубіжних авторів, що розглядали питання, пов’язані зі структуроюекспорту загалом та його несировинної складової зокрема, обґрунтовувалися стратегічні пріоритети та операційні заходи щодо оптимізаціїструктури зовнішньої торгівлі. Проте існує потреба у дослідженні системи заходів економічної дипломатії для підтримки вітчизнянихекспортерів та розвитку несировинних експортоорієнтованих галузей економіки України.У практичному аспекті “економізації” дипломатичної діяльності набуває важливості активізація діяльності торговельних місій у країнах –перспективних партнерах (передусім у країнах Східної Європи, а також у країнах, що розвиваються). Важливим напрямом може бути створенняспеціалізованих агентств для маркетингової підтримки експортерів за кордоном під егідою торгово-промислових палат (подібно до торговоінвестиційнихагенцій Чилі, Чехії, Ірландії, Японії, Кореї, Малайзії та Гонконгу). Основним завданням спеціалізованого агентства повинно бутинадання підприємцям консультацій та послуг для отримання необхідної документації в режимі “одного вікна”. Важливими аспектамидіяльності торгово-інвестиційних агенцій є:1) проведення аналізу політичної, економічної та соціальної ситуації країн – перспективних торговельних та інвестиційних партнерів;2) опрацювання нормативно-правової бази, що регламентує торгово-інвестиційну діяльність іноземних підприємств;3) збір і доведення до національних підприємств інформації про можливості виходу національної продукції на зовнішні ринки;4) ознайомлення іноземних інвесторів із переліком пріоритетних інвестиційних проектів (технологічні галузі), що потребуютьфінансування.На сьогодні виграють країни, що постійно вдосконалюють рекламно-інформаційну систему, регулярно здійснюють маркетинговідослідження на відповідному ринку і створюють широку мережу своїх представництв за кордоном. Поштовх для створення спеціальнорозроблених агентств зі стимулювання експорту (англ. Export Promotion Agencies – EPA) та сприяння інвестиціям (англ. Investment Promotion© Черкас Н.І., 2010336