Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

режи сер, щоб він міг поступово виробити собі питомий шлях, свій підхід до актора.
[…] Це найкраще засвоювати поступово» 547 .
Розбудова режисерського театру для лідера «Березоля» зовсім не означала
усунення актора з центральної позиції в творчому процесі. Ключовими в цьому
сенсі був для нього вислів німецького режисера Г. Лаубе: «Режисерський театр
— це і є акторський театр у межах режисерської концепції вистави». В цій
фразі відбилися березільські підходи до зазначеної проблеми. Взагалі, інакше
як крізь призму взаємодії режисера та актора не варто розглядати засади Театру
Л. Курбаса із педагогічним аспектом включно. Саме тому він постійно дбав про
озброєння режисера навичками роботи з актором, засобами впливу на нього
в процесі створення вистави.
Оцінити все те, що Л. Курбас намагався розвинути в особистості постановникапочатківця,
заважає брак документальних свідчень, через що сьогодні неможливо
відтворити цілісну картину всіх його підходів і прийомів. Утім, можна зауважити
окремі аспекти. Приміром, він вважав дуже важливим об’єднання зусиль
режисерів та акторів довкола суто фахових завдань, призначав перших керувати
навчанням з пластики, вокалу, сценічного слова, акробатики, тощо. І хоча всі вони
брали участь у згадуваних тренінгах, натомість цілі мали різні.
З активізацією виробничої діяльності увага Л. Курбаса до творчих стосунків
постановників із виконавцями стає прискіпливішою. Це стосується готових вистав,
сцен, епізодів, тощо, аж до «ембріональних» стадій роботи, включно. Його
судження завжди були конкретними, однак, могли набувати стратегічного характеру,
заторкуючи загальні проблеми сценічного мистецтва.
Протоколи Режлабу рясніють такими прикладами, найвиразніші стосувалися
роботи Б. Тягна над «Жакерією» — Л. Курбас аналізував природу психо логії
та методики роботи режисера з актором. Він виходив з того, що «режисер може
за палити актора до роботи або настроїти апатично. Треба вміти говори ти з перспек
ти вами, з емоціями. Актор — це емоціональна худоба. Він весь тут заражається,
в нього працює фантазія — він богом зробиться, його треба оживити,
він лег ко під дається режисерові… Режисер може говорити найпотрібніші речі,
але що з того, коли його не розуміють, не розуміють, чого він хоче. Треба примусити
актора ро бити так, щоб він почував план і так запалився, щоб працював» 548 .
Яким же чином, в який спосіб Л. Курбас планував зреалізувати настанови «запалити
актора», «примусити його працювати»? Відповідь на це запитання знаходимо
у виступі 1925 року, який, за словами самого Л. Курбаса, був «передвступною»
лекцією до курсу режисури, що позиціонував його міркування як засадни-
547
Протоколи Режисерського штабу [Машинопис] …
548
Там само.
чі. Йшлося, найперше, про те, що режисер «виховує людей, він впливає на акторів,
він веде їх часто цілком на свою відповідальність» 549 . Тож він зобов’язаний
добре знати психологію актора, оскільки зв’язок між ними здійснюється на психологічному
рівні. Це — найскладніший аспект професії, адже режисер повинен:
«перемогти інерцію […], викликати певні асоціативні, психологічні процеси, щоб
у актора […] запрацювала інтуїція, щоб він створив те, що вам треба, щоб він при
цьому думав, що це він сам вигадав» 550 . Л. Курбас радив «давати актору необхідне
непомітно», уникаючи всього, що «пригашує» ініціативу, неможливу без віри
в себе. Варто при цьому розуміти: така стратегія, мотивація до режисерської праці
зовсім не вважалася незаперечною навіть у колі березільців.
Опанування належними навичками, вважав Л. Курбас, починається з адаптації
режисера до становища актора, для чого він має навчитися тонко розбиратися
у специфіці акторського фаху. «Вміти з актором говорити — це половина режисера»,
— зауважував він, врешті, звертаючись до власної театральної біографії,
коли сам «не мав щастя мати режисера, який би мене виховував», тож самотужки
«брав, схоплював, як актор, із цілком незначних речей щось для своєї ролі» 551 .
Виходячи з власного досвіду, він учив березільську молодь опанувати мистецтво
втілення сценічних ідей через актора, шляхом його духовного пізнання.
У МОБі окремі режисери починали з акторства, що Л. Курбас вважав позитивним
фактором: «Той час, який ви граєте, — це для вас надзвичайно цінна, і необхідна,
і важлива школа, без якої ви ніколи добре не зможете режисирувати. У дуже
невеликих винятках трапляється, що режисер є добрим режисером, не бувши
ніколи актором… Нормальна справа стоїть так, що добрим режисером може бути
той, хто на власній шкурі спробував акторського ремесла, хто вник у процеси
акторської роботи» 552 . Л. Курбас, вважаючи обидві професії цілком відмінними,
головно, за способом мислення, був, однак, переконаний: «Справжній майстерактор
— це куди важче, ніж майстер-режисер. Режисером можна бути, не будучи
режисером по натурі, а актором не станеш» 553 .
Робота над виставою й одночасне набуття в цьому процесі безцінних знань
про психологію актора, про важелі активізації його потенціалу, — додавали
досвіду, знань. Нарешті у більшості учнів Л. Курбаса з часом з’явилася нагода
«випробувати» режисерську науку свого вчителя у власних педагогічних спробах.
549
Там само.
550
Там само.
551
Там само.
552
Там само.
553
Там само.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
198
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
199