Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ком і матір’ю вистави та трупи. Для Мейєрхольда вистава була лише приводом
грати себе. […] Акторську індивідуальність він підкорював собі нероздільно. Для
Курбаса ж актори були автономними творцями. Він їх зачинав і породжував,
але з моменту народин він прагнув дати їм повне творче життя. Навколо очолюваного
Курбасом МОБ (Мистецьке Об’єднання “Березіль”) гуртувалися мистці
всіх ділянок творчости. Я бував не раз свідком, як люди різних художніх цехів
збиралися в Курбаса, аби… просто погомоніти. Відходили вони завжди збагачені
з його шляхетности, з його подиву гідної внутрішньої щедрости» 884 .
Їхнє знайомство відбулося ще 1924 року, коли обидва викладали в Інституті
імені М. Лисенка. У Харкові перша предметна розмова з керівником «Березоля»
вразила В. Інкіжинова, оскільки Л. Курбас одразу розставив усі крапки над «і»:
«“Театр виповнюється курбасівщиною. У праці потрібен новий дмух, новий протяг.
Інша воля, ініціятива, навіть техніка повинна впасти на мій театр. […] Тим, що,
як кажете, кинули мейєрхольдівщину із-за бажання бути самим собою, ви для мене
ідеальна людина. Я буду радий, коли мій театр стане експериментальним полем”.
Коли йому довелося захищати мою кандидатуру в Наркоматі освіти, […] він
проявив той самий резон: “Я хочу у своєму театрі поширити дослідне поле”» 885 .
Згодом Ю. Шевельов витлумачить це запрошення, не як принагідно-випадкове,
а цілком свідоме, таке, що зреалізувало одразу подвійну мету: залучити, з одного
боку, саме російського режисера (чого, власне, хотіла харківська публіка), а з іншого
— режисера авангардного спрямування, чого Л. Курбас прагнув сам.
Ексцентричний монгол В. Інкіжинов був одним із найбільш знаменитих учнів
і співробітників Вс. Мейєрхольда, безпосередньо брав участь у створенні біомеханіки
— спеціальної акторської технології, обов’язково згадуваної кожним,
хто писав про революційне театральне мистецтво. Зі спогадів однієї з учениць
Вс. Мейєрхольда дізнаємося: «Біомеханіка — синтез душевного i психічного
стану актора із рухом. Під музичний супровід ми робили складні комбінації
танцювально-акробатичних рухів […] зі студентами, які виявили у цій області
найбільші таланти, як, наприклад, Валерій Iнкiжинов» 886 .
Л. Курбас до біомеханіки в буквальному сенсі слова не вдавався, попри відкритість
для будь-яких формальних експериментів, тим паче, що у сенсі акторської
техніки вони слушно вважалися «прерогативою» саме його театру. Втім,
подальша спільна робота березільців із московським режисером не засвідчи-
884
Валерій Інкіжинов про Леся Курбаса / записав І. Костецький // Лесь Курбас у театраль
ній діяльності, в оцінках сучасників, — документи […]. — С. 446–447.
885
Там само. — С. 447.
886
Каширина-Иванова Т. Неустанные поиски / Т. Каширина-Иванова // Встречи с Ме й-
ер хольдом: Сборник воспоминаний / ред. кол.: М. Валентей [и др.]. — М.: ВТО, 1967. — С. 230.
ла жодних наполягань останнього щодо біомеханіки. Його пропозиції зовсім
не були для «Березоля» радикальними, ніяких модернізацій, що їх можна було
чекати від представника такої школи, у виставі не було. Більше того — обрана
В. Інкiжиновим літературна основа, вочевидь, не належала до авангардних
творів (зазначимо, що основні критичні кпини адресувалися, головно, саме літературному
першоджерелу). Загальне здивування викликав результат від союзу
найрадикальнішого українського театру з учнем найлiвiшого російського режисера
— постала вистава виявилася досить традиційною. Рецензентські кола були
збентежені. Ситуація виглядала надто вже «незрозумілою». Виникла підозра, що
«революціонер» Л. Курбас почав здавати позиції.
Лише пересічна публіка, не посвячена у подібні тонкощі, перебувала в «стані
ейфорії». Тож, стратегія лідера «Березоля» виявилася далекоглядною, про що
Ю. Шевельов — свідок подій — висловився дуже лаконічно: «“Інкіжиновський
експеримент” широко відомий. Відомо й те, що він був успішний. Конфлікт
Курбас — Харків знято з поряду денного. Харків погодився на Курбаса (хай
із Курбасом майже невидимим)» 887 .
Однак проблема з п’єсою нікуди не дівалася, а разом із нею — цілий комплекс
питань щодо загального спрямування вистави, з приводу якої, приміром,
П. Рулiн висловлювався двічі. З одного боку, він зауважив поглиблення п’єси режисером,
а з іншого — спробував з’ясувати мотивацію її вибору та, інспіровану
тим вибором, специфіку березільської прем’єри: «“Березіль” зрозумів своє завдання
в суто культурницькому плянi — змагатись далі проти міщанських тенденцій
в театрі, проти примітивного “европеїзму ”, психологізму, та й взагалі виборювати
ширший пляцдарм для українського театру» 888 .
Одним словом, виставою «Седі» березiльцi дали «супротивнику» бій, як-то
кажуть, на його «території». Вони протиставили «синельникiвщині» з її незрідка
пласким «європеїзмом» інше розуміння реалістичного i психологічного як естетичної
категорії. Так вважав П. Рулiн 1932 року, а на п’ять літ раніше його більше
хвилювало інше: переважний інтерес публіки до пікантного сюжету й колоритної
екзотики. У виставі бо йшлося про моральну поразку пастора Девiдсона
(I. Мар’яненко), який, навертаючи на праведний шлях повію Седі (Н. Ужвiй), сам
нею захопився, через що вкоротив собі віку. Події розгорталися на пароплаві
і на тихоокеанському острові серед буяння розкішної природи i нетабуйованого
міщанською мораллю життя аборигенів.
Утім, В. Інкiжiнов, декларуючи свої мотиви, зауважив значно змістовнішу проблематику:
«Мене захопив у цій п’єсі відвічний конфлікт між духом та плоттю…
887
Шерех Ю. Лесь Курбас і Харків […]. — С. 47.
888
Рулін П. Український драматичний театр за п’ятнадцять років Жовтня […]. — С. 110.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
300
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
301