Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

між ними йде боротьба, яка кінчається, револьверним пострілом. І ось з ґальорки
злітає по линві труп поліциста на верхній станок конструкції. Революція закінчена,
“нові прийшли”» 592 .
Барвиста суміш політики, цирку та кінематографу захопила публіку, чого,
власне, домагався режисер, коли щедро використовував у виставі не лише різні
стилістики, а й види мистецтва, про що зазначав один з рецензентів: «В ньому
(тобто у спектаклі — Н. Є.)намічаються можливости нового напрямку в українському
театрі — яскравий ексцентрізм» 593 . Ексцентріадою буде ще одна постановка
Ф. Лопатинського — «Пошились у дурні», втім, після успішної прем’єри
«Нові йдуть», він, не гаючись, розпочав підготовку до своєї наступної програмної
роботи — «Машиноборців». Суспільний резонанс змусив Ф. Лопатинського
та Г. Ігнатовича з потроєним ентузіазмом узятися за створення власних експресіоністичних
вистав, що, крім усього, виглядало рефлексією учнів на творчі досягнення
вчителя. «Газ» не міг не вплинути на пошуки прихильників художньої
ідеології експресіонізму та конструктивізму.
Вплив експресіонізму на лівий революційний театр був незаперечним, його
форпостом в Україні стають майстерні МОБу, демонструючи особливу чутливість
до образної мови напрямку, який вони ототожнювали з революційним мистецтвом
в цілому.
Успіх дебютної вистави Ф. Лопатинський розвинув у посталих через два місяці
«Машиноборцях». Сучасники вбачали у новій роботі режисера апеляцію саме до
«Газу». Крім того, його, вочевидь, дуже вабила тема Машини та Маси — принципова
для авангардної культури 1920-х років. Але учневі забракло досвіду, культури,
таланту вчителя, через що черговий опус постановника-початківця, в створення
якого він вклав величезну енергію, помітно поступався експресіоністському
шедевру Л. Курбаса.
Щодо п’єси Е. Толлера, то так само як і «Людина-маса», вона була щойно написаною
і мала непересічну історію. Місцем народження обох творів була тюрма.
«Машиноборці» з’явилися — 1922, а «Людина-маса» 1921 року. Над першою
драматург працював менше, ніж два місяці, проте, згодом ретельно її переписував.
Приступаючи до опрацювання «Машиноборців», Ф. Лопатинський знову
вдався до переробки, як він раніше вчинив із твором Ю. Зозулі, хоча п’єса
Е. Толлера також не належала традиційному репертуару. Проте, це не завадило
Ф. Лопатинському «боротися з автором» не менш послідовно, в усякому разі, об-
592
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 166–167.
593
П. Б-к. Нові ідуть. (Агітка, поставлена театральною майст. «Березіль» № 2 під керуванням
режісера Ф. Лопатинського) / П. Б-к. // Більшовик. — К., 1923. — 25 листоп.
межитися використанням лише 10 відсотків тексту драматурга, про що він сповістив
читачів «Барикад театру».
І знову режисер знехтував не лише текстом, а й ідеями драматурга. У відомій
монографії К. Кендлера наводиться лист Е. Толлера до Тессе, де письменник
наголошував: «Етична людина — виконавець виключно власного внутрішнього
закону. Політична людина — борець за соціальні форми… Борець навіть
у випадку заперечення свого внутрішнього закону. Якщо етична людина виступає
проти свого внутрішнього закону, якщо етична людина стає людиною
політичною, хіба вона зможе уникнути на цьому шляху трагедій?» 594 . Ці слова
дають німецькому досліднику серйозні підстави стверджувати: в своїх творах
драматург робив спробу окреслити героя, який міг бути особистістю «одночасно
етичною і політичною» 595 , що гранично загострювало внутрішні протиріччя
особистості. Однак Ф. Лопатинський виявився байдужим до проб лем,
якими переймався Е. Толлер, драматизм внутрішньої боротьби його цікавив
найменше. Інша річ — тема повстання, політична боротьба. Власне, через те
він знехтував авторською «рефлексією», лишивши без уваги загально гуманістичні
ідеї.
Чи не тому тодішнім критикам вибір Ф. Лопатинського не припав до душі, що
він безжально п’єсу перекроїв? В одній із рецензій дописувач, ймовірно не знайомий
із текстом драми, пише: «“Машиноборці” побудовані лише на одному
принципі (схема: машина — ткач) здаються одноактівкою розтягнутою на чотири
дії» 596 . Водночас вартий уваги той факт, що Ф. Лопатинський зарекомендував
себе у перших спробах невтомним шукачем нового, сміливо експериментував
із формою, врешті, зробив досить ризиковану спробу «перескочити» з «відчайдушної»
сатири «Нові ідуть» у патетичну трагедію «Машиноборців» за короткий
період, до того ж, без досвіду й належної підготовки.
У суспільній оцінці «Машиноборців» не останню роль могли відігравати невигідні
для новонародженої вистави порівняння не лише з «Газом», а й тільки-но
оприлюдненим «Джіммі Гіґґінсом» — відтак рецензенти подеколи не шкодували
безжальних закидів другій самостійній роботі Ф. Лопатинського. Приміром,
харківський оглядач березільських гастролей, не надто переймаючись амбіціями
новачка, декларував: «Після живої роботи Л. Курбаса “Джіммі Хіггінз”
594
Кендлер К. Драма и классовая борьба: Проблемы эпохи и конфликт в социалисти
ческой драме Веймарской республики: пер. с нем. / Клаус Кендлер. — М.: Прогресс,
1974. — С. 218.
595
Там само.
596
А. Г. Гастроли мастерской «Березиль»: «Машиноборцы» Толлера / А. Г. // Харьковский
пролетарий. — Х., 1924. — 22 мая.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
216
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
217