Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Навіть, коли критиком був прихильний до театру і вистави Й. Шевченко. Він,
по рівнюючи березільську й франківську вистави, писав, що у Г. Юри «бадьоріше
зухваліше вривається […] у дію група комсомольців, тимчасом у “Березолі” […]
комсомольці видаються […] ідеологічними сухарями. Бо, очевидно, за пляном
самої постави, тут подають мало виразних, ніби не серйозних, комсомольців» 1181 .
Тож, очевидно: у «Березолі» питання участі «комсомолу» в проблемах решти
героїв твору розв’язувалося тенденційно. Чи не тому комсомольці у Л. Курбаса
не могли «розчинитися» в проблемах родини Мазайл, так само, як цього не могли
персонажі верхнього поверху вертепу? Можливо, тут також діяв закон, який
зумовлює сферу дій персонажів залежно від місця їхнього поставання й перебування?
Режисер міг «закодувати» поведінку трьох молодиків, передбачливо
змусивши їх спуститися з гори. Закономірна (за такої постановки питання) незворушність
комсомольців на березільському кону, в кращому випадку, викликала
здивування критиків, у гіршому — роздратування, звинувачення в ідеологічній
«безграмотності». Тим не менше, комсомольці у березільців існували в іншому
(аніж багато кому хотілося б) змістовому вимірі: вони — самодостатній
гурт людей, чия місія якраз і полягала у відвертому гребуванні Мазайлами, їхніми
проб лемами та «драмами». Присутність у домі головного героя вичерпувалася
завданням — судити, що у посталому політичному контексті невідворотно загрузало
в провокативно небезпечній проблематиці.
Саме о тій порі залучення до політичних вироків широких кіл «ідейно зрілих
громадян» перестає бути чимось винятковим. І чи варто нагадувати, що якраз
на час прем’єри «Мини Мазайла» починає чимдужче розкручуватися колесо
справи СВУ, й у ній неабияка роль призначалася масовці обурених «свідомих
громадян». А вже втручання «нових людей» у сімейні «процеси» — і поготів виглядало
річчю буденною. Тож іронія щодо виявів «політичної зрілості» й запопадливої
налаштованості судити «ідейно незрілих» співвітчизників, сама можливість
такої іронії виглядала несумісною з «політичною цнотою» критиків вистави
Л. Курбаса. Найменший натяк на подібні речі відлунював у рецензіях нерозумінням,
здивуванням, обуренням.
Звичайно, ідейні, філософські, політичні сенси такого роду диспозиції унеможливлювалися
б психологічно-побутовою стилістикою, водевільним планом,
уподобаним іншими постановниками п’єси М. Куліша. Маска ж — рівень узагальнення
принципово змінює. Ю. Шевельов, звертаючись саме до цього аспекту
п’єси, знаходить для масок «Мини Мазайла» прототипи у попередньому творі
М. Куліша — Л. Курбаса: «Це ті самі маски, що оточували Малахія, що їх він приводить
до Раднаркому, що кружляли навколо нього в парку божевільні, що, ква-
1181
Шевченко Й. «Ножиці» в театрі: (До підсумків сезону) […]. — С. 115.
плячись, робили своє діло в веселому будинку мадам Аполінари. Тільки в світлі
іншого жанру вони заблищали тут строкатими крильцями в своєму короткочасному
танку під променем сонця» 1182 .
Особливо оригінальною видається лінія зв’язку обох згадуваних п’єс та обох
березільських вистав, яку зауважив В. Хмурий, спираючись при цьому на акторські
роботи Й. Гірняка: «Образ Гірнякового Кума, безперечно, стимулював Куліша
написати “Мину Мазайла”, як взагалі Березіль переключив його творчість
у цілком інший план. Після натуралістичних “97” і “Комуни в степах” […] він у
“Народнім Малахії” приходить до заперечення натуралізму й виступає в мові
та принципах рисунку персонажів з експресивними прийомами. Він дійшов цілком
секрету флуоресценції слова і намагається вирвати персонажі з їхніх реальних
сценічних формул, щоб крізь них одсвічувала їхня ідейна суть, образикатегорії»
1183 . Остання теза влучно визначає художній сенс березільських новацій,
мотиви мистецьких перетворень, до яких вдавалися в «Березолі» в праці над
п’єсами М. Куліша.
Позиції В. Хмурого та Ю. Шевельова тут збігаються. Але, коли останній кілька
десятиліть потому повернеться до березільського «Мини Мазайла» й так само
відштовхнеться від постановки «Народного Малахія», він називатиме його поразкою
«режисера на шляху від театру масової динаміки до театру акторських
образів» 1184 . Визнаючи, що це справа рук генія, однак не перемога, Ю. Шевельов
далі говоритиме про їхнього «Мину Мазайла» як про (порівняно з «Народним
Малахієм») випадок набагато простіший. Втім, зауважить суттєві позитивні зрушення
на шляху «до театру акторських образів», хоча, на його переконання, вони
були надто вже локальні: «На сцені рухалися маски, як у фарсах Мо льє ра. Курбас
діяв тут не так через рух, бо й мас на сцені не було, хоч рух не був виключений
з засобів вистави, — як через ґротеск ак тор ських характерів-машкар. Гірняк —
Мина, Крушельницький — дядь ко Та рас, Ужвій — тьотя Мотя, Титаренко — Уля,
усі, навіть кар тон ний Мо кій — Сердюк, були доведені до досконалости, і все було
підпоряд ко ване єдиному задумові, а монолог Мини про прізвище Мазєнін був
у всьому моєму театрально-глядацькому житті одним з най вищих ак тор ських
осягів. Багатство інтонацій і жестів, підпорядку ван ня кожного ру ху характерові
образу, — це було справді неперевер шене. За всім ви разно стояв Курбас, але все
знайшло життя в особистості актора, і це було виявом справжньої співдружности
режисера і акто ра в новому театрі» 1185 .
1182
Шерех Ю. Шоста симфонія Миколи Куліша […]. — С. 60.
1183
Хмурий В. [В. Бутенко] Йосип Гірняк: етюд […]. — С. 31.
1184
Шевельов Ю. (Шерех Ю.) Я — мене — мені… (і довкруги): спогади […]. — С. 150.
1185
Там само.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
404
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
405