Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

і переможні пориви духу трудівників, а на сцені розгорталися то епізоди трагедійної
ночі, коли бурею зірвало металеві ферми конструкцій і люди докладали
відчайдушних зусиль, щоб їх полагодити, то епізоди виробничого штурму, коли
на очах у глядача стрімко виростала стіна заводського корпусу» 1378 . Тут є очевидним
перегук із музикою «Газу», де А. Буцький уперше використав шуми, включно
й індустріальні.
Від самого початку Л. Курбас не виключав показу вистави на місці реальних
подій з використанням шатра цирку «Шапіто», але, врешті, спектакль відбувся
на кону «Березоля». Світлини демонструють систему риштувань — вочевидь,
ігрових майданчиків, можливо — фону сценічних подій. Візуально це нагадувало
станок часів конструктивізму, але цього разу, оскільки йшлося про будівельний
майданчик, заводський цех — сценічне середовище відповідало також вимогам
до реалістично відтвореного місця подій. Такої точки зору дотримувалася
дослідниця творчості В. Меллера З. Кучеренко, звертаючись до театральних робіт
художника, головно, п’ятого та шостого сезонів: «Певна декламаційність цих
літературних монтажів не потребувала психологічного середовища, конкретних
предметів, що грали на відбиття реальності. Станки цих вистав, як у роботах раннього
періоду, були в основному трампліном для дії акторів. Проте і в цих конструкціях
помітний перехід до їхнього обґрунтування в реальному плані. А введення
натуральних речей ще більше підкреслювало умовність конструкцій, поєднуючи
театральність з життєвою вірогідністю» 1379 .
Попри всі недоліки, зумовлені браком міцної драматургічної основи та поспіх
у роботі, вистава, на яку витратили безліч сил і таланту, була, на загальну думку,
щирим сценічним опусом. Втім, ніяких естетичних новацій вона не містила, адже
тут березільці лише використовували свій неабиякий досвід, чого, звичайно, було
замало для колективу з могутнім творчим потенціалом.
Майже чотири місяці між появою «Народження Велетня» та «Плацдарму»
М. Ірчана (режисер — Б. Балабан, художники Д. Власюк та Є. Товбін, композитор
Ю. Мейтус, прем’єра 18 січня 1932 року) здавалися насиченими з огляду
на частоту прем’єр попередніх сезонів. Мотивом вибору художньо небездоганної
п’єси, стилістично орієнтованої на експресіонізм, могла бути особлива симпатія
до автора — галичанина, відомого літератора, політичного діяча, чиє повернення
з еміграції в Україну відбулося з ідейних причин.
Події його нової п’єси відбувалися в Галичині, де Польща проводила жорстку
антиукраїнську політику. Березільці щиро співчували співвітчизникам
(Л. Курбас, навіть, зарахував до штату «Березоля» А. Матулівну, яка відсиді-
1378
Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас […]. — С. 177.
1379
Кучеренко З. Вадим Меллер […]. — С. 61.
ла у тамтешній в’язниці). Все це разом могло спонукати Б. Балабана звернутися
до нового твору М. Ірчана в пошуках п’єси для самостійного режисерського
дебюту. Нарешті, театр сподівався в такий спосіб себе політично реабілітувати,
розглядаючи твір про більшовицьке керівництво підпіллям як нагоду переконати
владу у відповідності мистецької програми театру програмі партійній. Мало яка
п’єса могла дорівнятися до «Плацдарму» М. Ірчана — автора творів, центральним
мотивом яких, на думку сучасних дослідників, був «ідейний фанатизм» 1380 .
Ще на початку роботи режисер зіткнувся з проблемою будови твору (М. Гринишина
називає її кільцевою) 1381 . Драматург, вочевидь, не знайшов кращого способу
організувати матеріал (йдеться про двадцять шість епізодів, де діють півсотні
персонажів), аби уникнути розпорошення на окремі фрагменти. За Н. Кузякіною,
так сталося через відмову автора від моделі камерної драми: «М. Ірчан приходить
до форм великих драматичних полотен, — полотен з великою кількістю дійових
осіб, вільним перенесенням дії в незв’язані між собою місця. Він також категорично
відмовляється від любовних перипетій, що мусили б цементувати п’єсу. […] Проте,
і в ці роки не став ще творцем значних типів, характерів. Очевидно, тут починалась
межа, яку драматург поки що не міг перейти. […] Звичайно, бідність характерами
— істотний недолік драматургії М. Ірчана» 1382 . Із подібними закидами письменник
погоджувався, щоправда, визнаючи цей недолік лише за позитивними героями.
Згодом Н. Кузякіна, коментуючи його виступ на обговоренні березільської вистави,
наголосила: «Справді, деякі негативні образи, в зображенні яких драматург
вжив (дуже обережно) сатиричних фарб, виявились більш виразними, — хоч загалом
великої принципової різниці в яскравості зображення позитивних і негативних
осіб у цій п’єсі нема, — і ті і ті змальовані свідомо однобоко» 1383 .
Постановник «Плацдарму» — відомий березільський актор ексцентричного
пла ну, співрежисер «Алло, на хвилі, 477!» та «Чотири Чемберлени» 1384 , навряд
чи міг скористатися власними здобутками у першій самостійній режисер сь кій
1380
Див.: Свербілова Т. Від модерну до авангарду: Жанрово-стильова парадигма української
драматургії першої третини ХХ століття […]. — С. 326.
1381
Гринишина М. Театр української драматургії […]. — С. 182.
1382
Кузякіна Н. Нариси української радянської драматургії. Частина I […]. — С. 213.
1383
Там само. — С. 216.
1384
«Балабан замінив Бортника на посаді керівника “Веселого пролетаря”, пізніше працював
в інших театрах й зміг зберегти в своїй душі любов до гострої сценічної форми,
якої так лякався театр 30–40-х років. У переламні 50-ті роки Балабан продемонстру вав
різноманітні сатиричні форми й ексцентріади, здійснивши на сцені Театру імені І. Франка
“Доктора філософії” Б. Нушича та “Човен хитається” Я. Галана» // Кузякина Н. Воспитать
ученика […]. — С. 76.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
466
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
467