Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

твір І. Микитенка. Тим паче, що Л. Курбас не заперечував наявності у І. Ми китенка
драматургічного хисту. Втім «Диктатура» не була ані оригінальною, ані самодостатньою
річчю, рясніючи численними запозиченнями з «97» М. Куліша, що
для сучасників ніколи не було таємницею.
Цю пікантну обставину не оминули увагою й березільці, намагаючись затушувати
надто очевидні ситуативні, тематичні й інші збіги: «Ми були вражені подібністю
її образів та типів із п’єсою Миколи Куліша “97”, — писав Й. Гірняк. — […]
Микитенко живцем переніс їх у свою п’єсу під іншими прізвищами. Навіть чимало
окремих фраз із драми Куліша ми уловлювали у персонажів Микитенка» 1249 .
На цьому наголошували й не поодинокі рецензенти, стверджуючи: перша серйозна
п’єса І. Микитенка «значною мірою відгонила образами неперевершеної ще
й на тоді “97” Куліша» 1250 . Певні групи героїв «Диктатури», на думку К. Буревія,
не лише мали своїх «прототипів у “97”» 1251 , він наводив щось на зразок «схеми»
запозичень по окремим персонажам, текстам, посиланням. Розмови на цю тему
ніколи, практично, не вщухали.
Значно вужче коло людей зреагувало на відгомін у березільській «Диктатурі»
постановок Л. Курбаса за творами М. Куліша. Д. Чукін, приміром, зауважив зв’язок
«Народного Малахія» з «Диктатурою»: «Що не пощастило зробити в “Малахії”,
те пощастило розгорнути в “Диктатурі”» 1252 . К. Буревій, аналізуючи роботу
М. Крушельницького, помітив апеляцію до попередньої роботи актора: «Бо
як тільки з’явиться на сцені Крушельницький в ролі Малоштана, так раптом же
і зрозумів глядач, що бачить він перед собою Малахія, справжнього, на 100 %
Малахія Стаканчика. Той же образ, та ж прекрасна гра Крушельниць кого, знайомий
рух, знайоме слово, знайомий ґрим» 1253 . Тож, «Диктатура» виявилася контекстуальною
іншим виставам «Березоля».
Щодо оцінки Л. Курбасом постановок цієї п’єси в Україні, то він не приховував
різко негативного ставлення до окремих вистав, приміром уже згадуваних
М. Терещенка й В. Василька, яким він відмовляв у належному естетичному рівні:
«А от що наші режисери, безперечно, належать до категорії убогих змістом, це
для мене поза всяким сумнівом. Такого пасивного, імпотентного підходу до матеріялу
драматургічного — давно я не бачив на українській сцені. Якесь завдання?
Якесь його розв’язання? Нічого подібного! Якась вигадка? Якась трактов-
1249
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 331.
1250
Рулін П. Український драматичний театр за п’ятнадцять років Жовтня […]. — С. 115.
1251
Нахтенборенґ Д. [К. Буревій] «Диктатура» в «Березолі» / Д. Нахтенборенґ // Лесь
Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, — документи […]. — С. 550.
1252
Чукін Д. Художник у «Березолі», 1932 р. [Машинопис] …
1253
Нахтенборенґ Д. [К. Буревій] «Диктатура» в «Березолі» […]. — С. 550.
ка? То є якась своя трактовка? Не бувало! Якесь театральне загострення в подачі,
хоч би зовнішнього драматичного конфлікту п’єси? Ні! Навіть виключно сценічно,
виключно драматично побудоване розвертання фабули п’єси і це потонуло
в натуралістичній пасивності» 1254 . Закидаючи брак художнього осмислення
п’єси, він вживає вираз «натуралістична пасивність», у такий спосіб наголошуючи
на найвразливішому аспекті обох вистав. Натомість, сам він «натуралістичну
пасивність» естетичною ознакою не вважав.
Здебільшого у відгуках на постановки п’єси І. Микитенка в Україні йшлося
про пасування театрів перед драматургом. П. Рулін далекоглядно й вмотивовано
передбачив наслідки відповідного розвитку подій: «Ідейний зміст п’єси був
такий очевидно потрібний на той момент і так несподівано порадував режисерів,
що разом із цим він знезброїв їх, і майже всі театри обмежились тільки тим,
що сумлінно перенесли авторський матеріял на сцену, сподіваючись, що він сам
себе винесе й виправдає. Так воно й трапилось, але й п’єса зазнала від цього
певної шкоди й театрам не на користь пішла така демобілізація властивих їм
специфічних засобів. […] Театрам “Диктатура” принесла теж деякі мінуси: натуралістична
маніра автора відкривала шлях для реставрації традиційної творчої
методи, набутої або в дореволюційних театрах, або по різних гуртках» 1255 .
В цілому, вважаючи опус І. Микитенка аматорством, генетично пов’язаним
із побутовим театром, критик підкреслював його невідповідність програмним
цілям «Березоля».
З-поміж ґрунтовних рецензій на нову виставу Л. Курбаса виділяються дві,
що в них представлено різні методологічні підходи. П. Рулін, приміром, виходив
з того, що «Березіль» «органічно не сприймаючи побуту, борючись з натуралістичною
манірою, цей театр узяв, як вихідний пункт для побудови вистави, ті
окремі романтичні мотиви, що виразно відділяються від натуралістичної тканини
п’єси» 1256 . Він вживає термін «поетизація» для позначення «тропіки» вистави,
спираючись, насамперед, на її музичний план. Категорію «романтичних мотивів»
до п’єси І. Микитенка автор лишає не «дешифрованою».
Інший рецензент — колишній молодотеатрівець Л. Болобан — також починав
свою розвідку з констатації змін, які постановник вніс у літературну основу.
Проте, насамперед, він зауважив зміни її ритміки, наголосивши, що зробити
це механічно неможливо: «Цілком зрозуміло, вкладати текст в нові ритмові
розмі ри може вдасться лише при умові, коли кожного разу для опрацьовання
1254
Курбас Л. На дискусійний стіл / Лесь Курбас // Радянський театр. — Х., 1929. —
№ 4/5. — С. 14.
1255
Рулін П. Український драматичний театр за п’ятнадцять років Жовтня […]. — С. 115.
1256
Там само.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
428
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
429