Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Друзі та однодумці «Березоля» пишалися грандіозною творчою перемогою
«Березоля» над обставинами, а не лише над слабенькою п’єсою. Критики протилежного
табору висловлювали задоволення з того приводу, що Л. Курбас
«почав виправлятися». «Дехто й тепер дуже полюбляє бити “Березіль”. Я вважаю
за абсолютно неприпустиме тепер “бити Березіль”. За що? За те, що від
“Малахія” першої редакції та “Мини Мазайла” він перейшов до “Заповіта пана
Ралка” та “Диктатури”?» 1310 . Н. Рабічев досить прямолінійно позиціював спектаклі
за творами М. Куліша та І. Микитенка і відкрито вітав «нове спрямування»
березільського руху. Адже саме так тлумачилася попервах прем’єра у колах
«переможців».
Проте це був тільки початок. Дуже швидко вусппівці перейшли в наступ,
а на їхніх штандартах майоріли заклики покарати театр за приниження ідей но го
змісту «беззмістовною формалістикою». Для широких верств публіки роз гром
спек таклю видавався дивним і мало аргументованим. Тодішній студент театраль
ного інституту згадував про атмосферу довкола «Диктатури»: «Вусппів ська
крити ка повнилася священним завзяттям, але їй часто бракувало освіче ності,
смаку, елементарної культури. Вона вимагала прямого уподібнення мистецтва
життю, відкидала метафоричність, поетичну умовність. […] Тоді ж ми, молоді,
губилися перед тим, що відбувалося. Адже вистави “Березоля” складали собою
головну силу в театральному житті України. Нищівні статті відверто входили
у протиріччя з очевидним» 1311 .
Навколо «Диктатури» не вщухали запеклі суперечки. Оцінки вражали діапазоном:
від повністю нищівних до вкрай компліментарних, коли, приміром,
Н. Рабічев припустив: «Мабуть це найкраща вистава в цілому Союзі за останні
п’ять років» 1312 . Успіх спектаклю, між тим, поступово зростав, знаходячи щирий
відгук у глядачів. Серед новаторських, формально складних спектаклів
Л. Курбаса, мабуть, саме до «Диктатури» виявляли стійкий інтерес найширші кола
глядачів. Тут незвичність образної мови не відлякувала, а стимулювала процеси
сприймання. Саме у цей момент Л. Курбас зазнав, можливо, найболючішого
удару від влади, суспільства. Справа тут не тільки у політиці (в сенсі провідної
доктрини політичного моменту) — формально «Березолеві» з цього боку важко
було щось закинути. Йшлося про речі складніші, про пафос і спрямування всієї
творчої роботи. Театр, попри всі зусилля, не зміг задовольнити владу. Він лишався
орієнтованим на культурні, духовні цінності, несумісні з ідеологією радянської
влади та всіх її «прісних». Досвід «Диктатури» в цьому сенсі виявився гра-
1310
Рабічев Н. На театральному фронті […]. — С. 17.
1311
Галицкий В. Театр моей юности […]. — С. 185.
1312
Рабічев Н. На театральному фронті […]. — С. 18.
нично промовистим. Л. Курбаса було поставлено перед найскладнішим вибором
у його творчому житті. Треба було або кинути виклик владі, або шукати компромісів,
і він обирає друге. Це була «здача позицій», яка реалізувалася в спробі
«йти у ногу з часом». Наступні (й останні) три з половиною сезони свідчили про
намагання «наблизитися до реальності», знайти «третій шлях», залишаючись театром
високої майстерності, втіленням того, що визначається як мистецька гідність.
У ситуації психологічно вкрай драматичній творчо позитивними стають весняні
гастролі театру імені Ш. Руставелі, з яким у березільців одразу склалися товариські
стосунки. Грузинські митці були здивовані й схвильовані прийомом, влаштованим
їм уже на Харківському вокзалі. «Не зважаючи на попередження про
зустріч, ніхто не чекав, що збереться стільки народу. […] Незабутні наші перші
гастролі на Україні, особливо останній вечір у театрі “Березіль” […], — згадував
С. Челідзе, — очолюваним видатним українським режисером Лесем Курбасом.
Вечір у цьому театрі перетворився на справжню демонстрацію дружби двох народів.
Обидва театри показали уривки зі своїх кращих вистав, а після спектаклю
у головному фойє театру відбувся великий банкет. Ми були у захваті від українських
національних танців, довго лунали мелодії українських і грузинських
пісень» 1313 . Їхні стосунки розвиватимуться й надалі, будуть для березільців духовною
розрадою, можливістю творчого спілкування, якого їм тоді відчутно бракувало.
Врешті, саме у грузинських митців вони знаходять розуміння й повагу,
інтерес до своєї праці. Л. Курбас саме тоді заприятелював із Сандро Ахметелі,
дружина якого згадувала: «За час нашого перебування в Харкові Олександр
Васильович особливо потоваришував із Курбасом. Багато що в розумінні завдань
театру їх єднало» 1314 . Наступним етапом їхніх контактів будуть гастролі
«Березоля» до Тбілісі влітку наступного року — останньої «світлої» мистецької
події в березільській історії.
1313
Челидзе С. Вместе с Марджанишвили / С. Челидзе // Марджанишвили К. Творческое
наследие, письма, воспоминания и статьи о К. А. Марджанишвили / Константин
Алек сандрович Марджанишвили (Марджанов); Грузинский гос. театральный ин-т.
им. Ш. Ру ста вели; ред. кол.: Э. Гугушвили [и др.]. — Тбилиси: Литература да хеловнеба,
1966. — С. 471
1314
Цулукидзе Т. [Лесь Курбас] / Тамара Цулукидзе // Лесь Курбас. Статьи в воспоминания
о Л. Курбасе. Литературное наследие […]. — С. 105.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
446
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
447