Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

В березільському «Мині Мазайлі» хвороблива гра у «я — не я» виявляється
«за раз ною», вражаючи найближчу рідню героя вистави, а його самого духовно
знищує. Три акти «моновистави» (з виокремленою «драмою речей») змальовували
голов ного героя (за М. Романовським, «страхітливої оболонки людини») майже
вичерпно.
Свіжих барв характеристичній палітрі додавали дуетні сцени Мини
із Бароновою-Козино Г. Бабіївни, яка «чудово зображувала нафталінну “аристократичність”
учительки “правильних проізношеній”» 1202 . П. Рулін писав про
«концертову гру обох акторів» 1203 . Для Й. Шевченка, «наче з музею витягнена
Баронова-Козіно в “Березолі” — колюча і зубата» за технікою виконання стояла
«вище, ніж хто інший з виконавців» 1204 . Найбільше до цієї актриси, на його думку,
наблизився М. Крушельницький у ролі дядька Тараса.
Захват від роботи першого коміка «Березоля» виказували всі без винятку рецензії,
відрізняючись, хіба що, тлумаченнями образу в діапазоні від «гумористичний»
до «сатиричний». М. Романовський, приміром, змальовує його ледь не водевільну
фігуру: «Дядько Тарас у Крушельницького — другий прекрасний образ
спектаклю, також символічний, але добродушно-іграшковий, легкий, сповнений
тонким національним гумором, та всупереч усій комплекції Крушельницького…
повітряно-невагомий» 1205 . За П. Руліним, герой М. Крушельницького «дістав собі
широкої соціяльної проєкції, нагадуючи дечим типи, що їх увічнили вже Винниченко
(Поміркований та Щирий), Коцюбинський (Хо)» 1206 .
Свого часу поширення набула практика ідеологічного ототожнення постатей
тьоті Моті та дядька Тараса, через що героя М. Крушельницького визнавали так
само вартим однозначного осуду, як і горезвісну курську родичку Мазайл. Утім,
зрідка траплялися свідчення того, що ставлення березільців до дядька Тараса було
набагато прихильнішим. Приміром, Р. Черкашин, характеризуючи сценічну
подачу реплік цього героя на злобу дня, наголошував: «Мар’ян Крушельницький
надзвичайно вигадливо, справді віртуозно розмалював багатьма несподіваними
ігровими деталями колоритний образ дядька Тараса, чиї ущипливі зауваження
про радянську дійсність нерідко влучали у ціль» 1207 . Радше за все, влучність висловлювань
героя безпосередньо залежала від потрактування його театром: право
на прицільні «залпи» навряд чи надали однозначно негативному персонажу.
1202
Черкашин Р. Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми […]. — С. 59.
1203
Рулін П. «Березіль» у Києві […]. — С. 149.
1204
Шевченко Й. «Ножиці» в театрі: (до підсумків сезону) […]. — С. 114–115.
1205
Романовский М. «Мина Мазайло»: («Березіль») […].
1206
Рулін П. «Березіль» у Києві […]. — С. 149.
1207
Черкашин Р. Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми […]. — С. 59.
В концепції Л. Курбаса існували певні акценти, які, сказати б, виводили дядька
Тараса з-під критичного вогню, дозволяли сподіватися на прихильне ставлення
театру до героя. Першою на це звернула увагу Н. Кузякіна, спираючись на спостереження
А. Куренка, — єдиного, хто вказав на інспіровану театром алюзію,
завдяки якій цей персонаж набував непересічного забарвлення: «У соковитій
та м’якій барвистості Крушельницького є те, над чим він нібито зараз і посміюється
з висоти нашої доби, але те, що складає його багатство, як актора, і що походить
від минулого, яке починається на Кро…» 1208 . Н. Кузякіна слушно пояснює цю
досить несподівану проекцію таким собі апартом у бік українського класичного
театру, свідченням ревізії «Березолем» набутків попередніх мистецьких поколінь.
Подібних поглядів дотримувався і Ю. Шевельов, вказуючи на непересічний
характер проблеми, посталої у співпраці драматурга та режисера: «Окремою темою
могло б бути творче відтворення в п’єсі і виставі традицій українського народного
театру — того самого, що виродився в наш так званий, “етнографічнопобутовий”
театр і що його справжні традиції так цінили Микола Куліш і Лесь
Курбас» 1209 . Тож, постать саме М. Кропивницького виникає в уяві А. Куренка недаремно
— досить поглянути на фотографію М. Крушельницького у цій ролі, щоби
побачити з якого «оригіналу» списувалася зовнішність дядька Тараса. До речі,
і малюнок ролі у нього суттєво відрізнявся, приміром, від запровадженого
Й. Гірняком. Це одразу помічає П. Рулін, який, порівнюючи обох митців, спеціально
наголошував на цьому моменті.
Вся наскрізна лінія ролі дядька Тараса спрямовувалася до «олюднення» героя
через ретельне відтворення його реакцій, поведінки, манери триматися,
власне — характерності. Він мусив стати добре впізнаваним, зрозумілим, близьким.
Саме подробиці робили цю постать на березільському кону значно симпатичнішою.
«Старанним опрацюванням Крушельницький досяг максимальної зосереджености
дрібних рисок, що виявились далі у всій поведінці актора на сцені.
Широкі штани, короткий зріст, широкі кроки — все це створювало враження
якоїсь безпорадности, кволої нікчемности поруч максимальної роздратованости.
Особливої загострености досягли сцени, де дядько Тарас готується виступати
на родинній дискусії, розкладаючи свої зшиточки та папірці й довго вишукуючи
в них потрібні назви; варт згадати також сцену, коли дядько Тарас малпує
тьотю Мотю, виявляючи максимум злости проти неї, а все ж мусівши коритись їй
на дискусії» 1210 .
1208
Куренко А. Гастроли театра «Березіль»: «Мина Мазайло» / А. Куренко // Вечерний
Киев. — К., 1929. — 3 мая.
1209
Шерех Ю. Друге народження «Народнього Малахія» […]. — С. 407.
1210
Рулін П. «Березіль» у Києві […]. — С. 149.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
410
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
411