Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Проте, не все було так погано. Час від часу постановникам щастило знаходити
спільну мову. Перенісши сцену у Незеласових із квіткової до іграшкової крамниці,
давши героям у руки ляльки, що ними ці дорослі люди мимохіть бавилися,
ніби забувши про жахи громадянської війни, режисер і художники тим змінили
не лише просторову диспозицію — вони її дотепно обіграли і значно збагатили.
Врешті, в такий спосіб у бронепоїзда з’явилася дуже сильна речова опозиція
з вкрай складною семантикою, безліччю змістових обертонів.
Крім проблем творчого порозуміння з художниками, Б. Тягно мав проблеми
з темпо-ритмікою вистави. Зрозуміло, що такого роду збої трапляються через
втрату цілісності. Без естетичної єдності форма втрачає ритмічну пружність
і темпоральну послідовність — важливу ознаку мистецької програмності, що,
власне, спіткало «Бронепоїзд 14–69»: «спектакль невитриманий у темпах і з порваними
ритмами (побудована, приміром, на рвучких картинах третя дія далека
від тої широкої епічности, що на неї є натяки в двох перших)» 1045 . Ця, на думку
критика, «зрада самому собі» відбилася, насамперед, «на темпі вистави: коли
він, очевидно, навмисне, притамовує темп дії в першій картині, — ще зрозуміло,
але коли він в такому ж притамованому темпі дає й картину в хаті Пеклеванова —
це ніяк не зрозуміло. Так само передержано темп і в картині, де повстанці спиняють
бронепоїзд. Тут навіть сама ситуація вимагає скорішого розвитку дії, і,
хоч діють там і повстанці (зв’язані з притамованим темпом), одначе головним
персонажем в цій дії є рух потягу і він, очевидно, має визначати й темп. Отже,
зміну темпів у виставі не скрізь видержано» 1046 .
Звертання до твору Вс. Іванова виявило певні суперечності розвитку березільського
мистецтва. Тут, як і в «Яблуневому полоні», загострилася проблема естетичного
оновлення, адаптації до нових художніх ідей.
Соціальна відповідальність налаштовувала на ретельніше осмислення явищ
сьогодення. Посилений інтерес до реалізму інспірували численні чинники, серед
яких найважливішим було характерне березільське прагнення активного діалогу
з аудиторією. «Момент істини» настає в роботі над «Народним Малахієм»
М. Куліша — доленосною виставою для «Березоля».
«Народний Малахій» (прем’єра 31 березня 1928 р.) 1047 починає відлік прин-
1045
Шевченко Й. До підсумків театрального сезону в Харкові […]. — С. 122.
1046
Смолич Ю. Державний драматичний театр «Березіль»: «Бронепоїзд» […]. — С. 4.
1047
Також про виставу див.: Єрмакова Н. Феноменологія «Народного Малахія»
М. Ку ліша — Л. Курбаса / Наталія Єрмакова // Вісник Львівського університету. Мистецтвознавство.
/ Міністерство освіти і науки України; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка;
ред. кол.: Б. Козак (гол. ред.) [та ін.]. — Л.: ЛНУ ім. І. Франка, 2007. — Вип. 7. — С. 21–43;
Ермакова Н. Феноменология «Народного Малахия» Миколы Кулиша и Леся Курбаса
ципово іншої доби «Березоля», українського театру Суспільній реакції, яку
збудив цей сценічний твір, не може дорівнятися жодна інша за всю новітню
(і не лише) історію національного театру. Свого часу найточніше про цю виставу
висловився Ю. Смолич: «Ми говоримо — “Березіль”, розуміючи за цим
творчий шлях режисерської роботи Леся Курбаса, бо “Березіль” це один з його
етапів. Глянемо — і побачимо, що це так. Адже “Молодий Театр” — це теза
Курбасового творчого портрету; перші основні роботи “Березоля” — “Макбет”,
“Газ” і “Джіммі Ґіґінс” — анитеза; “Золоте черево” та “Народний Малахій” —
синтеза. Ось звідки такий широкий діяпазон чинників у “Золотому череві” чи
“Народному Малахаєві”, ось звідки узагальнена філософічність цих вистав, ось
звідки повна палітра фарб і максимум ідейного охоплення теми. Перші три березолівських
постави цього сезону — “Яблуневий полон”, “Жовтневий Огляд”,
“Бронепоїзд” — […] це була фіксація попередніх досягнень театру з великою,
звичайно, дозою нових творчих прагнень, що поширювали і поглиблювали
художню методику театра. Остання постанова цього сезону — “Народній
Малахій” — великий акорд Курбасового майстерства і майстерства цілого
театру» 1048 .
Естетичний вміст визнаного (навіть принциповими недоброзичливцями) шедевра
Л. Курбаса вирізнявся розмаєм образних фактур, багаторівневою системою
підтекстів, поєднанням різних стильових шарів без найменших ознак домінування
форми над змістом. Єдність форми і змісту художньо органічного явища
свідчили про рідкісну мистецьку зрілість.
Для дослідників «Народного Малахія» найбільшою проблемою лишається його
виключне семантичне багатство, необхідність виявити всі (або майже всі) лінії
зв’язку різноманітних чинників: образних, філософських, соціальних, серед
яких найважливіша — сфера ідей і тем. Безкінечні дебати щодо цього не лише демонструють
діапазон суджень, а й непересічність (можливо й суперечливість) авторської
позиції, причому, не тільки, власне, драматурга, а й театру, де йому надали
рідкісну можливість повноцінної творчої реалізації. Пізніше, на театральному
диспуті у 1929 р. М. Куліш називатиме причини своєї особливої прихильності
до Курбасівського театру: «Скажу, що мені, як драматургові, багато дав
і дає “Березіль” (чи міг би дати це театр Франка?). Я вважаю, що для українського
драматурга театр “Березіль” дає колосальний матеріал, колосальну зарядку,
/ Наталья Ермакова // Вопросы театра (PROSCAENIUM) / Гос. ин-т. искуствознан. — М.,
2009. — № 3/4. — С. 310–335.
1048
Смолич Ю. Українські драматичні театри в сезоні 1927–28 року / Юрій Смолич
// Життя й революція. — Х., 1928. — № 9 — С. 148.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
350
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
351