Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ролі, на звільнення від самого себе» 252 , — під наведеними словами В. Василька могли
б поставити підпис усі без винятку учасники роботи. Ймовірно, тільки «Едіпцар»
створював для акторів більше фахових проблем. Але над античною трагедією
вони працювали не один рік, тоді як для підготовки вертепу мали лише місяць.
Тим не менше, виконавці чим далі сильніше відчували результати цієї праці: «Ми
захоплювалися все більше. Курбас зумів зацікавити нас аналізом основ руху людини,
шуканням імпульсів до руху, позбавленням себе звичайних жестів. Все було
дуже складно, але цікаво» 253 .
Стосовно «імпульсу до руху» — проблеми, яка постала під час репетицій «Едіпа-царя»,
то тут варто нагадати, що вимога утримуватися від будь-яких жестів
напочатку опрацювання ролі змусила тоді невправних виконавців напружувати
недорозвинену інтелектуальну складову творчого апарату, інакше дивитися
на природу творчих імпульсів, без чого неможлива правильна регуляція органіки
сценічного образу. В певному сенсі праця над «Різдвяним вертепом» продовжила
раніше застосовану репетиційну практику, ставши прикладом постійного вдосконалення
методичних основ очолюваного Л. Курбасом напрямку. Безперечно,
тоді було ще годі говорити про чітке окреслення засад конкретної мистецької
школи, однак, варто зауважити її започаткування в тих чи інших підходах і мотивах.
Помітна роль в опрацюванні Л. Курбасом як античної трагедії, так і вертепу,
належала стилізації. Саме у вертепі, в стилізованому русі вона набула найяскравішого
виразу, насамперед, у виконавців ролей біблійних персонажів, з поміж яких
помітно вирізнялася Р. Нещадименко (Рахіль). В цілому, сцену «Плачу Рахілі»
часто називали однією з вершин трагедійного мистецтва тієї доби. Умовностилізовані
рухи героїні, коли вона долонею витирає удавані сльози, емоційно
вражали публіку, змушуючи забувати, що персонаж Р. Нещадименко — «лялька».
Стилістичним полюсом цього образу був образ Сатани (М. Терещенко), в естетичній
природі якого відчувався вплив балагану. Цей персонаж, за задумом режисера,
мав постійно вправлятися в імпровізованих дотепах щодо «гарячих» політичних
новин. Єдиний серед, так званих, міфічних персонажів, він міг говорити
«нормальною» мовою. Образи, створені Р. Нещадименко та М. Терещенком, сказати
б, унаочнювали жанровий діапазон містеріальної частини молодотеатрівської
стилізації вертепу.
Для Л. Курбаса о тій порі проблема стилізації набула особливої актуальності
— він навіть називав власний колектив театром стилізації. Її закони, регламентуючи
ретельний добір та гармонійне єднання всіх образних засобів, змушували
252
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 138.
253
Там само.
прискіпливіше ставитися до проблем форми, що, в результаті, помітно поліпшило
розвиток стильової чутливості всіх творців вистави.
Роботу над вертепною виставою режисер почав із пошуку літературних джерел,
які слушно вважав особливо важливими для цієї безпрецедентної спроби.
Саме тому він звернувся через пресу до фахівців із пропозицією написати
сучасний варіант такої п’єси. Втім, належних пропозицій він не дочекався, що
й спонукало його зупинитися на вертепному тексті, який перед тим оприлюднив
О. Кисіль. Автентичний музичний матеріал режисер знайшов у архівах, а здійснення
просторового образу доручив А. Петрицькому, чию роль у стилізації народної
літургійної драми сучасники визнавали в усіх сенсах принциповою. Навіть
більше: зоровий образ стає стилістичним «камертоном» молодотеатрівської вистави,
про що згадував Ю. Блохин — єдиний, хто зауважив усі головні структуро
утворюючі елементи «Різдвяного вертепу» 254 .
Цьому досліднику ми завдячуємо збереженням досить докладного опису декорацій
і виразних характеристик сценічної дії: «Коли розсувається завіса, бачимо
сцену, на сцені, в глибині — велика чотирьохкутня будова, ніби вертепна коробка,
так само поділена на дві рівні частини — горішню, де відбувається містерія
“різдва христового”, і долішню для побутової інтермедії. Коло цієї будови спереду,
з лівого й правого боку — два імпровізовані криласи з школярських лавок, це
міститься невеличка бурсацька капеля, що під час містерії реаґує на події “різдва”,
співаючи давніх псальмів» 255 . Робота над бурсацьким хоровим коментарем
подій живилася досвідом, набутим в роботі над «Едіпом-царем», хоча, звичайно,
тип реакцій обох гуртів був різним.
Корпус персонажів «Різдвяного вертепу» склали біблійні, інтермедійні герої
та бурсаки. Тип костюмів двох перших груп залежав від місця їхнього перебування
на кону, приналежності до одного зі «світів», — стверджував В. Василько.
Іншої думки був С. Бондарчук, вважаючи, що для виготовлення строїв усіх героїв
вистави використовували кольоровий папір та фарбовану марлю. В. Василько
зауважив ці матеріали лише у «горішніх» персонажів. Питання костюмів лишається
відкритим, хоча, радше за все, необхідність чітко розмежовувати функції
окремих груп героїв мала позначитися і на підходах до вбрання.
254
П. Коваленко наводить додаткову деталь, яку не згадує жоден інший автор, деталь
стилістично неузгоджену із загальним просторовим рішенням. Йдеться про пофарбовані
червоним аніліном полотнища, на яких художник «намалював чорними силуетами
двох величезних козаків-мамаїв, на зразок народного примітивного лубка. Це панно було
повішено замість сценічних порталів». Див.: Коваленко П. Шляхи на сцену / Прохор
Коваленко. — К.: Мистецтво, 1964. — С. 113.
255
Блохин Ю. [Ю. Бойко] Молодий театр […]. — С. 168.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
88
розділ перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
89