Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

«більшовизмом». Сам він о тій порі працював над «Войцеком», надихаючись
принципово іншими ідеями, взагалі, — іншою метою театру. Із «Савою Чалим»
він не пов’язує поступу в березільському русі. А, між тим, саме цей сценічний
твір Ф. Лопатинського — одного із найяскравіших представників березільської
школи — переконує в серйозності спроб переосмислити «радикальний досвід»,
оновити погляд на історію України. Врешті, Ф. Лопатинський назавжди полишає
«Березіль», ставлячи «Савою Чалим» надто жирну крапку в історії цього
видатного мистецького колективу.
Щедрий на прем’єри рік після «Сави Чалого», у березні збагачується новою
роботою — «Король бавиться» В. Гюго в режисурі Б. Тягна (19 березня 1927 р.) 968 .
Самостійне опрацювання молодим режисером після «Жакерії» ще одного твору
французького класичного репертуару виглядало закономірним. Схожу мотивацію
пропонували й інші дописувачі: «Березіль» ніби розгортає на кону історію
світового мистецтва, послідовно знайомлячи публіку своїми постановками
із важливим етапами великих стилів. Тоді «Король бавиться» виступає, насамперед,
як, такий собі, «естетичний аргумент» у розкритті логіки окремих епізодів
мистецького поступу, коли «певна плановість в доборі класичного репертуару
— від класицизму до романтизму — свідчить за серйозний підхід до справи.
Мистецькі засоби “Березоля” — кваліфікований акторський ансамбль, режисура
— все це переконує, що класичний репертуар знаходить в українському театрі
цілком гідних відтворців і глядач зазнайомиться з класичним твором у серйозних,
високомистецьких постановках. Приймаючи з такими міркуваннями чергову
прем’єру “Березоля”, треба визнати, що поставленим умовам спектакль цілком
задовольняє» 969 . Нарешті, напередодні прем’єри театр також оприлюднив свою
мету: «Постановка загострює й гіперболізує характер п’єси. […] Сама ж п’єса,
як мелодрама, поглиблюється й набирає характеру трагедії» 970 .
Переклад драми В. Гюго замовили М. Рильському, який вперше звернувся
до цього твору майже за десять років перед тим. У новому варіанті поет мусив
враховувати потреби конкретного театру намагатися енергією мовного виразу
впливати на сценічну дію. Результат літературної роботи, на загальну думку,
був переконливим: «Справжнім досягненням вистави є з усіх боків добрий
переклад Рильського. Поза красою мови діялог зроблено дуже драматично» 971 .
Шляхетність і витонченість поетового слова додавали спектаклю піднесеності,
посилювали його ліричний струмінь.
Після прем’єри нова вистава була приречена на порівняння з «Жакерію» і результат
виявився не на її користь. Більше того, між рядками тогочасних критичних
суджень можна розчути ледь помітну поблажливість. Цієї інтонації не мав
хіба що відгук Ю. Смолича: «Тягно в постановці класичних п’єс безперечний
майстер. План постановки, робота з актором, навіть вдала переробка де в чому
самої п’єси виявляють велике художнє чуття та смак» 972 . Але й цей автор не згадував
ані про новації, ані про експерименти, попри те, що від самого початку декларував:
«Сенс ставлення […] у відтворенні зразка романтичного театру на сучасному
театрі, в подачі його в системі принципів нового театру» 973 .
Про дещо неочікувану, як для авангардного театру, творчу мету постановника
згадував В. Ревуцький, спираючись на свідчення Й. Гірняка: «Звертаючись до романтичної
драми Гюго, режисер намагався вирішити її в ліричному аспекті» 974 .
Отже, ніяких ознак художнього радикалізму (йдеться ж бо про «Березіль»!) тут
немає. З різних точок зору режисерський підхід до п’єси був естетично поміркованим.
«Король бавиться» на березільському кону — фахово відповідальна робота,
що у ній актори мали «оволодіти романтичними прийомами гри, зламати традиційні
штампи подавання мелодрами […] та викликати відповідні реакції в глядача
тими засобами, що їх виробив “Березіль” протягом своєї роботи» 975 . Поміж виконавцями
найяскравішою зіркою сяяв Й. Гірняк — Трібуле. Для його персонажа
В. Хмурий використав оригінальний прийом — адресував глядачам гіпотетичний
монолог актора, де той ніби викладає свою концепцію образу: «Сьогодні буду
трагіком і покажу вам шляхетнішого за короля Франції, розумнішого за весь
його двір, ніжного батька й лютого месника Трібуле — королівського блазня.
Покажу, як терзається він — людина, що мусить бавити зграю блазнів, і як глузує,
винагороджуючи себе хвилинами втіхи за свій гіркий заробіток. Ви побачите
всі зломи його розтерзаного єства, його найглибші куточки. І для всього цього
я зовсім не битиму себе в груди, не буду надсаджувати свого голосу, вимахувати
руками, гасати по сцені. Я робитиму тільки те, що мав колись робити блазень
968
Також про виставу див.: Єрмакова Н. Березільські вистави Бориса Тягна, 1927–1928
/ На таля Єрмакова // Просценіум. — Л., 2006. — № 2/3. — С. 7–13.
969
Гудран Ж. [Ю. Смолич] В театрі «Березіль»: «Король бавиться» / Ж. Гудран. // Нове
мистецтво. — Х., 1927. — № 12/13. — С. 6–7.
970
До постановки «Король бавиться» В. Гюго в театрі «Березіль» // Комуніст. — Х.,
1927. — 18 бер. — Без підпису.
971
Гудран Ж. [Ю. Смолич] В театрі «Березіль»: «Король бавиться» […]. — С. 7.
972
Там само.
973
Там само. — С. 6.
974
Ревуцький В. Нескорені березільці […]. — С. 37.
975
До постановки «Король бавиться» В. Гюго в театрі «Березіль» // Комуніст. — Х.,
1927. — 18 бер. — Без підпису.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
326
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
327