Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Тут слід звернути увагу на ставлення Л. Курбаса до п’єси К. Треньова — воно
було різко негативним, як до, такої собі, ключової ланки цілої системи спекуляцій
з ознаками неприкритого цинізму, особливо шкідливого для щирої, але малокультурної
аудиторії, яку штовхала у пастку політично зумовленої масової істерії.
Режисер, не криючись, публічно заявляв: «І тут виникає найбільша небезпека
і прокляття всього мистецтва нашого часу і корінь його криз, бо в такому ж патосі
захоплень безкінечними потенціями цих років є також і глядач. І досить йому
побачити на сцені у відповідний момент червоноармійця, червоний прапор, чи
почути у фіналі “Інтернаціонал” (це в кращому разі, в гіршому “Любов Ярова”),
щоб оплесками розрядився мистецький акт» 1011 .
Л. Курбасові цієї тиради не просто не подарували, її цитували як вираз запеклого
антисовєтизму. Те, що у постановці «Яблуневого полону» криється внутрішня,
втаємничена для непосвячених колізія, засвідчила певна дезорієнтація
критичного цеху. Крім того, у п’єсі І. Дніпровського лишилися непомічені критикою
теми, попри прозорість авторського висловлювання. Нарешті, окремі рецензенти
висловлювали сумніви щодо деяких ліній літературної основи та вистави.
Автору закидали, приміром, брак «чуття історичної перспективи, коли він малює
класово ворожі табори петлюрівців і червоних, і не зовсім ясний у нього образ
Зіновія. […] Ні в автора, ні в поставі не видно узагальненого обличчя петлюрівщини:
міцним, суворим Отаманові й Ярославні (їх навмисно зроблено сильними)
протистоять нікчемні й порожні інспектор Директорії (есер) та старшини
— утворюється незаповнений розрив. Не показано в п’єсі також і причин краху
уенерії» 1012 .
Проблеми із тлумаченням виникали не тільки у рецензентів березільського
спектаклю — у виставі В. Василька в Одеській Держдрамі стосовно Ярославни-
Гаккебуш читаємо: «Фігура Ярославни у п’єсі якась двоїста: чи то ідейна політична
месниця, чи то людина-звір, жінка-садистка, яка з огидною насолодою катує
свою жертву» 1013 . «Це образ виняткової складності, автором незавершений,
що накладає на виконавицю неабияку відповідальність. Хто така Ярославна —
фашистка чи (скоріш за все) істерична жінка, яка мститься за розстріляноному
диспуту 8 червня ц. р. в Харкові / М. О. Скрипник // Радянський театр. — Х., 1929. —
№ 1. — С. 8–9.
1011
Курбас Л. На дискусійний стіл / Лесь Курбас // Радянський театр. — Х., 1929. —
№ 4/5. — С. 13.
1012
Шевченко Й. До підсумків театрального сезону в Харкові […]. — С. 121.
1013
Альцест. [Е. Генис] Держдрама. «Яблуневий полон» — Днепровского / Альцест
// Известия. — Одесса, 1928. — 5 февр.
го чоловіка?» 1014 . Варто нагадати, що Гаккебуш, працюючи над образом, повсякчас
радилася з драматургом, аж доки не отримала його цілковите схвалення.
Не уникли проблеми з героїнею й березільці: «інтересний, рельєфний і психологічно
глибокий образ дала Чистякова (Ярославна), майстерно його виконавши.
Лишається тільки неясним (тут винний мабуть автор) — хто вона: просто
пошарпана істеричка-месниця чи фашистка? Її вчинки промовляють здебільшого
за перше, але мова її підчас підкреслює друге (там, де вона не говоре про
свою помсту)» 1015 . Навряд чи обидві актриси припускалися однієї помилки, як би
їх не стимулювало авторське бачення. Радше, позиція І. Дніпровського виявилися
складнішою за ідеологічні шаблони, які тоді вже вважалися непохитними.
Врешті, у п’єсі досить багатозначним є образ яблуневого саду (можливо також
авторська алюзія щодо найзнаменитішого саду світової драматургії — так
само приреченого на знищення). Серед змістових домінант І. Дніпровського знаходимо
образ старовинного фільварку — оази причорноморських степів, і мрію
про маленьку дитину на стежках саду, хлопчика, чий прихід у цей світ унеможливила
братовбивча громадянська війна. (Тут також спадає на думку образ хлопчика
Гриші, який бігав по вишневому саду і загинув, так і не ставши дорослим).
Перші слова п’єси — «Єзус-Марія…» — промовляє у І. Дніпровського персонаж
на ім’я Адам (!), який потім практично зникає із драми, мабуть, виконавши свою
місію. Господиня саду — Іва (Єва?!) заворожує героя видінням райського щастя
родинного життя у ще не знищеному яблуневому саду. А вбиває його за цю мрію
рідний брат на прізвисько Сатана (!).
Тож, експресивно-романтичний та експресивно-гротесковий драматизм
«Яблуневого полону» мотивований у інший спосіб, аніж «Любов Ярова» –твір,
фактично, реалістично-побутовий. Йдеться про те, що К. Треньов обмежується
ідейним зіткненням Ярової та Панової, тоді як український драматург вдається
до узагальнень і протиставлень знакового порядку, пропонуючи значно
складнішу траєкторію ідейного протистояння, про що свідчать, фактично, всі
жіночі образи «Яблуневого полону». Пролетарка Таня — третя жіноча постать
п’єси — так само, як Ярославна, отруєна кров’ю війни. Розчиняючись у натовпі
озброєних чоловіків, вона втрачає свою жіночність — природне призначення,
сутність. Подібно до Ярославни, Таня ніяк не пов’язана з темою материнства, це
прерогатива Іви, чим, власне, вона і спокушає Зіновія, прагнучи перемоги життя
над смертю, а не червоних над білими або навпаки. Відтак у І. Дніпровського в
1014
М. Б. [М. Бертєнсон] «Яблуневий полон» в Держдраме / М. Б. // Вечерние известия.
— О., 1928. — 3 фев р.
1015
Смолич Ю. Прем’єра «Яблуневий полон» / Ю. Смолич // Вісті ВУЦВК. — Х., 1927. —
7 жовт.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
340
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
341