Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Кольорові візерунчасті стрічки підтримували пишне волосся героїв. Дуже стильно
виглядало вбрання центральних персонажів, приміром — Едріти (О. Добровольська,
Г. Прохоренко). Біла довга сукня-туніка, прикрашена ніжним візерунком,
вишукана діадема робили дівчину схожою на жінок епохи модерну
і водночас — героїнь античного театру. Очевидно, що художник у «Горі брехунові»
діяв у творчій злагоді з режисером, тонко відчуваючи стилістичну спрямованість
спектаклю. Це не лишилося поза увагою рецензентів: «Декорації цілком
відповідали духові самої комедії… Дерева фантастичного рисунку й коліру, великанські
ключі, хати розміру меншого від ноги людини, риби в річці, загадковий
ліс» 169 . У цих словах міститься також натяк на те, що А. Петрицький створив
на кону Молодого театру барвистий світ дитинства людства, в якому бриніла
радість від переживання самого плину життя. Вітальним щастям виповнювалося
все суще на цьому кону. «Тут річка Анатоля Петрицького з рибами і хвилями
заграла, не соромлячись сво єї штучності. Тут риби вибрилися на хвилі і застигли,
щоб глядач намилувався пруж ністю ритмічної плавби. Тут і кухонька соромливо
притулилася зграбненьким натяком, щоб не гнітити простору важкістю стін
і не труїти повітря натуральним димом. Тут усе набрало елегантності й весняних
розмаїтих барв» 170 . Ця емоційно забарвлена згадка одного із виконавців не залишає
сумніву в свідомому акцентуванні художником тих рис, які апелюють саме
до форм дитячого світобачення.
Спектакль «Горе брехунові» лишився в історії національного театру одним
із перших прикладів стилізації. Тут варто також наголосити значення стилізації
для сценічної культури, яка у своєму розвитку стримувалася державною політикою
і змушена була гальмувати власний розвій, зосереджуючись на формах і методах,
далеких від радикальних. Це, поза сумнівом, вказувало на фундаментальність
мистецьких підходів авторів вистави. Симптоматично, що сам Л. Курбас називав
Молодий театр «театром еклектики і стилізації» 171 .
Вперше в історії національної сцени театр у роботі над виставою «Горе брехунові»
став на шлях опанування технологіями commedia dell’arte, прагнучи встановити
належний мистецький генетичний зв’язок із європейською сценічною
традицією, до якої він себе зараховував. Хоча ця вистава трохи загубилася в тіні
«Едіпа-царя», проте лишилася в історії нашого театру.
В Одесі інтерес молодотеатрівців до складніших творчих завдань відчутно посилюється.
Спроби стилізації додають гнучкості їхньому акторському апарату.
169
Метлинський О. Молодий театр: «Горе брехунові» / Ол. Метлинський // Від роджен
ня. — 1918. — 6 груд.
170
Бондарчук С. Молодий театр […]. — С. 151–152.
171
Курбас Л. Шляхи Березоля […]. — С. 159.
Рівень індивідуальної техніки, поліпшений регулярним фаховим тренінгом, помітно
зростає. Найпершим серйозним набутком гурту тієї пори стає стильова
чутливість.
У Києві на колектив чекала катастрофа — виселення із довгоочікуваного,
тільки-но здобутого приміщення, куди вони не встигли навіть в’їхати. Величезних
зусиль вартувало його повернення. Проте, найгіршим у тій ситуації було загострення
внутрішніх протиріч: не вщухали дебати про мистецьке спрямування,
форми творчого й адміністративного управління театру.
Ще напередодні виїзду до Одеси Рада Товариства Молодого театру уповноважила
Л. Курбаса на загальне керівництво всіма постановками, утворивши вищезгадану
режисерську колегію, куди крім нього увійшли Г. Юра, С. Семдор та В. Васильєв.
Однак, не всі вони ставили на перше місце постійне й наполегливе навчання та експерименти,
декого найбільше приваблювали форми діяльності так званого виробничого
театру. Назрівав розкол. Г. Юра та С. Семдор, підтримувані частиною акторів,
спробували, щоправда, марно, натиснути на Л. Курбаса, вимагаючи змін генерального
курсу. Поразка змусила Г. Юру просити вивести його зі складу «повних
членів товариства» і разом із С. Семдором подати заяву про звільнення. Йому відмовили
— інакше виникла б реальна загроза для нового сезону 172 .
Внутрішні суперечки не вщухали до середини січня 1919 року. Сторони протистояння
не були схильні до компромісів, йшлося ж бо про речі принципові.
«Бунтівники», чиї інтереси артикулював саме Г. Юра, з одного боку, не схвалювали
окремі експерименти очільника театру, а з іншого, — протидіяли режиму
щоденного фахового навчання. Приміром, Г. Юра, П. Самійленко, О. Ватуля були
проти ідеї постановки Л. Курбасом «Різдвяного вертепу» і, крім того, не підкорялися
правилам та методам виробничої та творчої праці. Досить згадати відмову
П. Самійленко від ролі Йокасти, мотивовану небажанням студіювати гекзаметри
Софокла в супроводі метроному. В щоденниках В. Василька саме тоді
з’являється запис про ігнорування О. Ватулею та Г. Юрою репетицій «Йолі» 173 .
Все це змусило Л. Курбаса публічно скласти з себе відповідальність за те, що
відбувається у Молодому театрі. Щоправда, за місяць проблему вдалося залагодити,
і він повернувся до керівництва театром, про що сповістила «Робітнича газета»:
«Товариством “Молодий театр” досягнуто цілковитої згоди з Л. Курбасом,
який вестиме і надалі більшу частину репертуару» 174 .
172
Протоколи загальних зборів Товариства на вірі «Молодий театр». — МТМК Ук раїни,
Ф. Р: архів «Молодий театр», од. зб. 9135.
173
Василько В. Щоденник. Т. 1: 1914–1918 рр. [Рукопис] / Василько В. С. — МТМК Ук раїни,
Ф. Р.: архів В. С. Василька, од. зб. 10369.
174
Ред[акція]. «Молодий театр». Лесь Курбас / Ред. // Робітнича Газета. — К., 1919. — 1 лют.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
60
розділ перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
61