Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

на голову ковдру, але темрява, що огортала його там, жадко нагадувала могилу.
Він схоплювався на ноги і патетично відчайдушно, але досить фальшиво вигукував:
— Желябов! Перовська! Чуєте ви мене? — Цим вигуком Каляєв глушив страх
смертельної тиші і самотності. Він і хмілів від власних слів і пози, очі палали відчаєм
і захватом, ков дра нагадувала благородні лінії римської тоги. Постаментом
цьому живому пам’ятнику було убоге тюремне ліжко» 809 . Тож, уникаючи сильних
засобів впливу на публіку, таких як гротеск чи ексцентрика, А. Бучма, однак,
не позбавляв свого героя ознак акторської оцінки, що досить складно зробити
в естетичному режимі театру психологічної правдивості.
Полістилізм акторських робіт, різноманітні рефлексії експресіонізму, ознаки
агітмасового видовища, кіно впливи, — все це разом синтезувалося в художньо
переконливий, духовно зрілий сценічний твір, яким закінчилася київська біографія
засновника МОБу.
Навесні 1926 року Я. Бортник дебютував постановкою п’єси В. Ярошенка
«Шпана». Це була остання прем’єра Мистецького об’єднання «Березіль».
Драматург, який уже мав досвід співпраці з березільським режисерським молодняком,
цього разу пише для дебютанта оригінальний твір із задерикуватою назвою
«Шпана».
Вистава одразу збирає повні зали — щовечора аншлаг. О. Мандельштам писав:
«Реве Бессарабка, кинулися до театру євреї з Подолу. Нічого не хочемо, хочемо
“Шпану”» 810 . Ім’я режисера миттєво стає популярним, хоча раніше було відоме,
головним чином, у колах, причетних до театрального руху на селі. Відтак постановка
«Шпани» не могла не викликати здивування, насамперед тих, хто був обізнаний
з основним спрямуванням роботи режисера.
Березільське мистецтво тодішні фахівці вважали явищем принципово експериментальним,
проте остання прем’єра була несподіванкою навіть для них.
П. Рулін гранично відверто зазначав: «Після цього історичного ставлення
(“Напередодні” — вистава про революцію 1905 року — Н. Є.) перейшов театр
до комедії, чи то ревю, огляду. Пішов він цим назустріч прагненням широкої публіки
до видовища легкого та веселого, такого, що не зворушить думки гаслами,
що дає відпочити в сміхові» 811 . Як бачимо, автор кваліфікує ситуацію, фактично,
ігноруючи безапеляційні заяви одіозних ідеологів про буцімто сформовану відразу
глядацького загалу до найменших ознак розважальності в сучасному театрі.
Не маючи жодних ілюзій щодо художньої вартості драматургії, яка лише у ґрун-
809
Заболотна В. Амвросій Бучма […]. — С. 33.
810
Мандельштам О. «Березиль»: (из киевских впечатлений) […].
811
Рулін П. Минулий сезон «Березоля» […]. — С. 73.
товній переробці годилася для використання на сцені, він стверджував: її приналежність
до розважальної культури якраз і робила постановку такою популярною.
Втім, далі П. Рулін зауважував: «Не слід, звичайно, переоцінювати цього
моменту, не слід самі тільки голі числа брати. В мистецтві кількість не завжди
переходить в якість…» 812 . Тим не менше, професійна відповідальність не дає йому
схибити і видавати бажане за дійсне: «Успіх “Шпани” — це успіх не тільки чітко
й легко зробленої вистави, але й успіх п’єси, що не давила своєю ідеологією, […]
яка вабила тим, що викликала здоровий сміх, що його так потребує стомлена людина
наших часів» 813 .
Про твір В. Ярошенка згадували майже всі дописувачі й у широкому діапазоні
суджень, подеколи на шпальтах одного видання. Прикладом можуть бути публікації
Ю. Смолича та К. Кравченка в «Новому мистецтві». Перший говорив, що
«годі в цьому спектаклі шукати п’єси. Анекдот про злодія замзава, про розтрату
— неоригінальний, заялозений та ще й несмішний. “П’єса” ця не тільки позбавлена
будь-якого змісту чи неодмінної для сатири гостроти, а й не задовольняє мінімальним
драматургічним законам, що відріжняють драматичний твір од хронікерської
замітки в газетнім розділі “пригоди й злочини”». 814 Другий мав іншу точку
зору: «“Шпана” — сатира з сучасного радянського побуту й до того — побуту
міського, безпосередньо- близького до нас» 815 . Він порівнював останню прем’єру
з «Пошились у дурні» та «За двома зайцями», і це порівняння свідчило не на їхню
користь. Натомість, дебютна робота Я. Бортника «позитивно відріжняється
саме цим своїм наближенням до сучасности, до сьогоднішніх властивостей та потреб
нашого побуту та до проблеми його оздоровлення» 816 .
П. Рулін теж не уникнув порівняння всіх трьох вистав, виділивши їх в окремий
напрямок березільського репертуару, але його оцінка була досить прохолодною:
«Звичайно, то не була така уїдлива сатира, на яку спромігся, приміром, російський
драматург Ердман у “Мандаті” і якої потребував тодішній час» 817 . Однак,
важливим для П. Руліна було інше — перспективи цього напрямку в мистецькому
розвої «Березоля». Він звертав увагу на те, як «при слабкому літературному
тексті промовляла вистава гострим рухом актора, що виявив свою надзвичайну,
812
Там само. — С. 75.
813
Там само.
814
Гудран Ж. [Ю. Смолич] «Шпана» в «Березолі» / Ж. Гудран // Нове мистецтво. —
Х., 1926. — № 26. — С. 8.
815
Крав–ко К. [К. Кравченко] Постановка «Шпани» в Київі / К. Крав–ко // Нове мистецтво.
— Х., 1926. — № 15. — С. 10.
816
Там само.
817
Рулін П. Український драматичний театр за п’ятнадцять років Жовтня […]. — С. 107.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
276
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
277