Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

О. Довженка. (Схоже, що саме завдяки інтонаційному забарвленню, фільм і вистава
резонували в одному емоціональному діапазоні).
Зі спогадів В. Блавацького, який на ту пору з ретельністю неофіта вивчав березільське
життя, можна довідатися про роботу над монологом Матроса, який,
зрештою, перетворився на майже концертний номер. «Антонович ніяк не міг
справитися із своєю роллю в “Яблуневому полоні”, нічого йому не виходило
і не вдавалося, хоч цей сумлінний і працьовитий актор докладав всяких зусиль,
щоб постать матроса-революціонера відтворити ярко і цікаво. Жалко було дивитися,
як Антонович даремно мучився над тим сценічним образом, без ніякого
висліду. Курбас взяв Антоновича на дві лекції до себе, і сталося чудо! На найближчій
пробі ніхто не пізнав Антоновича, він зіграв так свою ролю, що викликав
бурю захоплення у всіх приявних акторів. Такі “акторські чуда” вмів робити
тільки Курбас! Такий самий випадок трапився пізніше і з актором Долініним
в поставі реж. Тягна “Бронепотяг”. І тут інтервенція Курбаса допомогла акторові
перемінити невдачу на блискучий успіх!» 1020 . Успіх «Березоля» позитивно
вплинув на тяжко хворого на сухоти автора, який сподівався розвинути успіх
у подальшій співпраці з цим колективом. Нажаль, обставини цьому аж ніяк
не сприяли.
Бурхливо розпочатий другий харківський сезон «Березоля» поступово наближається
до своєї кульмінації — прем’єри першої спільної роботи Л. Курбаса
та М. Куліша. «Яблуневий полон» був ніби прелюдією до «вибуху» «Народного
Малахія». Він містив у своїй художній фактурі шифри і коди, що виявляють особливості
неоднозначного ставлення театру і драматурга до сенсу револю цій них
подій. Догма і правда історії оголили в «Яблуневому полоні» драматичне протистояння,
відобразити яке не зважувалася переважна більшість тодішніх театрів.
Можливо, грандіозне враження від «Народного Малахія» притлумило гостроту
реакції на «Яблуневий полон», однак, вистава Я. Бортника посіла гідне місце в історії
«Березоля».
Наприкінці 1927 року Курбас показує прем’єру «Жовтневого огляду» (11 листопада
1927 р.) — зразку масового, ораторіального театру — де дію вибудувано
приблизно як у «Пролозі», хоча принцип добору літературного матеріалу
змінився. Створення монументального видовища, «якогось нового театрального
жанру — політичного огляду, пристрасної театральної публіцистики» 1021 потребувало
широкого спектру літературних творів — від поезії до публіцистики
і драми, подеколи створених спеціально для цього випадку. Це були «уривки
з творів В. Маяковського, П. Тичини, М. Йогансена, М. Семенка, Й. Бехера,
1020
Блавацький В. Спогади […]. — С. 133.
1021
Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас […]. — С. 131.
Е. Толлера та інших. Крім того, на замовлення Л. Курбаса написали окремі завершені
сцени-мініатюри: М. Кулiш (“Легенда про Леніна” та “Колонії та коло
ніальна політика”), О. Копиленко (“Сцени на теми громадянської війни”),
Ю. Смо лич (“Епізоди з часів Жовтневої революції”, “Гамбург на барикадах” та
“Ми витримали” — про трудовий героїзм радянських робітників), C. Бондарчук
(“Шараж на меншовиків”, “Шарж на еміграцію”)» 1022 .
Вистава вийшла перенасиченою й досить довгою — йшла майже чотири години,
втім, березільці демонстрували чималу енергію сценічної подачі, різнобарв’я
жанрів. «Драматичні епізоди чергувалися у виставі з читанням віршів, співом великого
хору, що надавало їй піднесеності святкового концерту — до речі, визначеного
театром як “урочисте грище”». Це було винахідливе видовище, щедро насичене
всіма можливими засобами театрального впливу. Щось схоже на політичний
карнавал за участю людей, масок, ляльок. (В одній сцені на кону з’являлася
гігантська лялька Морганфеллера — вигаданого хазяїна всесвітньої біржі). Цей
величезний дивертисмент утворювався, практично, всіма різновидами видовищних
культур до цирку і естради включно. А поруч «виступ балету супроводжувався
демонстрацією лозунгів та цифр, в яких виражалися досягнення народного
господарства» 1023 .
Підбиваючи підсумки першого харківського сезону, Й. Шевченко слушно виводить
родовід «Жовтневого огляду» із попередніх спроб, як він каже, «художнього
агіту». Варто слідом за критиком уважніше придивитися до жанрового аспекту
вистави: «“Жовтневий огляд” у “Березолі” за основу бере популярні форми
театрального плакату, поглиблюючи їх і загострюючи, підносить їх до ступеня
високого майстерства й надає їм особливої урочистої патетичности» 1024 .
Він визнає, що в цьому сценічному опусі «велична ясність думки реалізувалась
у монументально-простих формах; стиль постави дуже добре відчули актори.
Але, не зважаючи на мобілізацію таких сильних засобів для спектаклю, його,
проте, не було, як слід оброблено — він був переобтяжений атеатральним,
словесним матеріялом, в ньому були й зайві сцени й инші хиби. […] Цей спектакль
має, на нашу думку, складові елементи, щоб стати яскравим театральним
пам’ятником Жовтневі і шкода було б, коли б театр не викінчив його згодом» 1025 .
У «Пролозі» харківський глядач знайомився із різновидом політичного агіттеатру,
чиї довершені форми поставали в Німеччині всередині 1920-х років,
у практиці лідерів театрального авангарду. Варто зауважити: для окреслення
1022
Там само.
1023
Там само — С. 131–132.
1024
Шевченко Й. До підсумків театрального сезону в Харкові […]. — С. 123.
1025
Там само.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
344
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
345