Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

За Ю. Шевельовим, надзвичайно плідною для філософії п’єси була стихія народного
світобачення, невід’ємною частиною якої позиціював себе драматург
і яка набула у виставі Л. Курбаса дуже яскравого виразу. Йдеться про виняткової
сили образ гармонічної світобудови, що єднав авторів «Народного Малахія»
з Г. Сковородою, Т. Шевченком, П. Тичиною і відлунював у сценічному творі.
«Це те царство солодкої і людяної рівноваги, якому відспівав відхідну Микола
Куліш у “Народньому Малахієві”, втіливши його в геніяльний образ світу, де сам
Бог на царині ходить, де, отже, щоденне і ніби дріб’язкове в своїй обов’язковій
ритуальності ще не відірвалося від високого і божеського, де святе ще не знялося
на небо, а тут же перебуває, варт тільки ступнути кілька кроків за межі хати
й подвір’я» 1091 .
Л. Курбас, у пошуках природи позитивного в світовідчуванні автора драми,
саме в цій стихії об’єктивно його знаходив. Театральними засобами змістові плани
п’єси не лише розпізнавалися, але й резонували у численних тематичних аспектах:
містеріальному, міфологічному, релігійному, філософському.
Ю. Шевельов, безпосередній свідок мистецького життя вистави «Народний
Малахій», лишив щодо неї свої нотатки, датовані серединою 1960-х та 1980-
х рр. — часова відстань, корегуючи деякі моменти, їх, однак, не знецінює. Крім
наведеного вище закиду у відсутності національної проблеми, він зауважував
стилістичну непослідовність, що відбивала ситуацію «перехідного» періоду розвитку
Театру Л. Курбаса. На його думку, «було надзвичайно важким завданням
зберегти цільність у цій зміні кіл пекла, що зветься сучасним світом. І я думаю,
що цього за вдан ня Курбас не розв’язав. Перша дія, село-містечко, була в усьому,
від оформлення Меллера до останнього жесту Крушельницького в ролі Малахія,
Гірняка в ролі Кума, Чистякової в ролі голубої Беатріче при ре че ного українського
села-містечка, була суцільною стилізацією, а в пляні Курбасового розвитку —
ніби продовженням “Золотого чере ва”. Але в міських сценах він не знайшов стилізації,
і вони вагалися між натуралізмом і деклямативністю, не знаходячи ні єдиного
стилю в собі, ні справжньої контрастовости супроти першої дії. Це була
по раз ка режисера на шляху від театру масової динаміки до театру ак торських
образів. Поразка велетня, але все таки поразка» 1092 . Крім того, Ю. Шевельов вважає,
що головна причина «поразки» Л. Курбаса полягала у «не розпізнанні» режисером
важливої ознаки самої п’єси: «Аспекти критики радянського режиму
1091
Шерех Ю. Поезія ясновишневого вечора: («Батько й син» Василя Барки) // Шерех
Ю. Пороги і запоріжжя: література, мистецтво, ідеології […].– Т. 1. — С. 268.
1092
Шевельов Ю. (Шерех Ю.) Я — мене — мені… (і довкруги): спогади / Юрій Шевельов
(Юрій Шерех). — Х.; Нью-Йорк: Вид-во часопису «Березіль»; М. П. Коць, 2001. — Т. 1.:
В Україні. — С. 150.
мене мало цікавили. Зрештою і в п’єсі вони були тільки побічні до центральної теми
несправедливості всякого суспільства… Якщо, отже, в “Малахії” були елементи
критики радянського суспільства, вони були там тільки тому, що це було суспільство,
а не тому, що воно було радянське» 1093 .
Справді, зміст п’єси М. Куліша виходив поза межі звичайної критики режиму,
адже мав ширшу проблематику. Недаремно, в уяві дослідника виникає образ
Дон-Кіхота. За Ю. Шевельовим, захист права людини на самовияв, її оборона
від політичного, ідеологічного, духовного диктату визначали мотивацію
М. Куліша: «Єдино значущий був Куліш без політики. І тому радянський режим
його знищив» 1094 . Тим не менше, критика суспільного стану зовсім не означала
нехтування реальним фактором «керівної ролі Радвлади» у цьому процесі. Варто
також навести саркастичне зауваження відвертого противника «Березоля»
С. Єфремова: «Вся препрославлена і велико рекламована п’єса просто дурниця
з претензіями. Дехто бачить у ній сатиру на радянський устрій, але це наклеп
на автора. Зробивши свого героя божевільним, він тим самим підкопав
під ним усякий сатиричний ґрунт: мало чого не ввижається божевільному!» 1095 .
Специфічна інтонація, проте, не скасовує питання про мотивацію авторів вистави.
Закид С. Єфремова датований 1929 р. — час помітного роздратування правлячої
верхівки позицією «Березоля», що давав для цього серйозні підстави. Адже
своїм «Малахієм» театр викривав моральну й соціальну прострацію суспільства,
не забувши визнати свою провину, хоча б, у вигляді фантастичної машини.
На думку Н. Кузякіної, виникають причини вважати окреслену вище ситуацію
виявом намагань Л. Курбаса творчо попрощатися з власним «малахіанством».
Стосовно ідеї Ю. Шевельова про знаходження «Березоля» «на шляху від театру
масової динаміки до театру акторських образів», хотілося б зауважити виступи
Л. Курбаса цього періоду, де йдеться про необхідність естетичного переозброєння,
про що він неодноразово говорив своїм учням, особливо після зустрічі
з драматургією М. Куліша. На період роботи над «Народним Малахієм» припадає
його широковідомий виступ у «Новому мистецтва», де новий естетичний орієнтир
керівник «Березоля» визначає як «експресивний реалізм». Із двох термінів
цього симбіозу перший позначав характеристики естетичного досвіду попередньої
доби, а другий, словами Л. Курбаса, «в основі діаметрально-протилежний
тому, що у нас розуміють під “реалізмом” (побутово натуралістична й психологічна
форма). Відміняючись у гротеск чи в урочисту монументальність — цей
принцип залишається, і для нашого часу він єдиний, що може встояти проти
1093
Там само. — С. 149–150.
1094
Шерех Ю. Шоста симфонія Миколи Куліша […]. — С. 66.
1095
Єфремов С. Щоденники, 1923–1929 […]. — С. 768.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
370
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
371