Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

на акторське та режисерське навчання. (Йдеться, звичайно, про весь творчий
склад, а не тільки, так званий, «молодняк»). Нормою для березільців лишається
майже цілодобове перебування у театрі, коли з вранішніх годин до вечірньої вистави
(інколи нічних проб) усі наполегливо вдосконалювали свою майстерність.
«Перед початком репетицій — обов’язковий тренаж. Танець, фехтування, постановка
голосу. Постійно розучувалися хори, вокальні номери, куплети — таких
вокальних епізодів не бракувало у березільських виставах. У колективі систематично
читали лекції, обговорювали новини літератури і мистецтва. Часом скликалися
загальні збори, на яких мистецький керівник повідомляв про репертуарну
лінію та творчу програму театру, про стан і завдання колективу, про загальне
становище сучасного театру, ділився театральними враженнями від своїх поїздок
до Москви тощо» 1157 . Втім, зміна виробничої ситуації змусила Л. Курбаса
не лише відновити, а й активізувати творче навчання.
Особливої уваги та опіки потребували актори, які не мали березільського виховання.
Серед них, приміром, була тоді вже популярна провінційна актриса
Н. Ужвій, яка через півстоліття скаже: «Як на мене, то найліпше готував актора
до сцени, до завжди сучасної гри Лесь Курбас. […] Курбас давав метод, за допомогою
якого актор міг якнайкраще перетворитися, якнайповніше перевтілитись
у свого героя. Ми були акробатами, гімнастами, фокусниками, балеринами,
знали можливості свого голосу як співаки, вчили мову як лінгвісти. Ми опановували
абсолютну правду, найтоншу психологічну достовірність діалогу й пізнавали
міру тієї правди, тієї вірогідності в різних соціальних групах. Усе це разом
формувало актора, якому жодна жанрова, стилістична естетична буря не страшна.
Об’єднайте це з постійною спрямованістю на громадські діла, постійним поновленням
своїх знань з усіх галузей культури, художницькою самовідданістю,
абсолютним підкоренням надзавданню вистави, вимогам ансамблевості, законам
колективу» 1158 .
Найбільшу проблему для керівництва «Березолю» створювали, звичайно, учні
сту дії, відкритої 1930 року. Студія мала згодом розвинутися, фактично, в інститут.
Л. Курбас сподівався, сучасною мовою, сертифікувати педагогічну роботу
«Бе резоля», надати їй іншого статусу. Підготовка була дуже ретельною
й багато чого тоді вдалося здійснити. В одному з тодішніх часописів анонсувалося
рішення керівних органів з цього приводу: «За постановою Управи Мистецтв
НКО, при театрі «Березіль» відкривається драматична студія, що має за завдання
виховати свідомого своїх обов’язків митця і громадянина, давши йому пев-
1157
Черкашин Р. Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми […]. — С. 39.
1158
[Ужвій Н.] Любити тільки його: В гостях у Наталії Михайлівни Ужвій / розповідь
за писав О. Тарасенко // Культура і життя. — К., 1983. — 4 вер. — С. 4.
не фахове уміння актора і режисера сучасного театру та кіна, а також і керівника
для низової театральної роботи у клюбі, сільбуді тощо. […] На керівника студії
призначено мистецького керівника театру «Березіль» народного артиста республіки
тов. Л. Курбаса. На викладачів, крім тов. Курбаса, — режисерів театру
“Березіль”: Балабана, Дубовика, Скляренка, а також проф. Білецького, проф.
Полфьорова, проф. Юринця та т. т. Меллера, Крушельницького, Йогансена
й інших» 1159 . На жаль, не всі ці плани пощастило зреалізувати. Передбачуваний
обсяг праці виявився завеликим. Однак у тому вигляді, в якому студія існувала,
результативність її роботи була очевидною.
Студія стала об’єктом постійного клопоту Л. Курбаса — він контролював
і спрямовував усю роботу особисто. Діяв планомірно, послідовно рухаючись від
одного завдання до іншого, намагаючись, найперше, стимулювати процеси входження
молоді до творчого складу трупи. Потрібно було прищепити їм принципи
березільської сценічної культури, тож, традиційний тренаж був обов’язковим
для всіх членів колективу незалежно від віку та стажу роботи. Саме в такий спосіб
творче єднання відбувалося найбільш природнім чином, не риторично, а практично,
в контакті новачків із безпосередніми носіями культури школи.
Напружений режим праці виявився чималим випробуванням для нових березільців.
«На ранкові заняття пластикою та акробатикою приходили, крім нас,
студійців, усі актори театру. На уроках постановки голосу, художнього читання,
культури мови ми старанно працювали над розвиненням свого мовного апарата.
І розмовляли ми лише в ці години. На заняттях з акторської майстерності
у наш перший навчальний рік усі завдання виконувалися без тексту. То були
вправи на почуття аксесуару», 1160 — згадувала одна зі студійок, зауважуючи, що
тільки на другому році навчання в етюдах дозволили використовувати одне-два
слова. Зазвичай, ці етюди-мімодрами одразу обговорювалися всіма студійцями,
слово Л. Курбаса або його асистентів — В. Скляренка чи Б. Тягна — було останнім,
підсумковим. Воно допомагало сфокусувати увагу початківців на засобах
будови образу, а не лише на технічних знаряддях. Цей етап закінчувався опрацюванням
монологу (для всіх студійок першого набору — монолог Джульєтти
з ІІІ акту).
Делікатний момент входження новачків у практичне життя театру Л. Курбас
вважав за краще здійснювати у власних постановках. Це могла бути, приміром,
роль безсловесної прибиральниці в «Народному Малахієві» чи когось із натовпу
1159
Драмстудія при театрі «Березіль» // Радянський театр. — 1929. — № 2/3. — С. 79. —
Без підпису.
1160
Мацкевич Г. Курбас у студії театру / Ганна Мацкевич // Лесь Курбас: Спогади сучасників
[…]. — С. 247.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
394
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
395