Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

З тих планів зреалізовано тільки постановку твору В. Цимбала, а згодом — ревю
«Чотири Чемберлени». Л. Курбас продовжує шукати порозуміння з публікою,
намагається пояснити своє бачення завдань театру, зауважуючи явні ознаки
кризи в цьому процесі. Статті «На дискусійний стіл» та «Треба перемінити окуляри»
у двох числах «Радянського театру» належать до його найпринциповіших
публіцистичних виступів. Вкупі з доповіддю на засіданні Художньо-політичної
ради Наркомату освіти, що відбулося у вересні 1929 року, вони складають «авторський
портрет» ситуації і перспективи національного театру, що утворилися
на початку 1930-х років.
ЧЕТВЕРТИЙ СЕЗОН (1929–1930)
жання відвести від театру реальну загрозу: «Чим об’єктивно важлива ця постава
для історика українського театру? Тим, що в ній — останнє слово “Молодого театру”,
завершення його роботи. Тут відобразився злам у внутрішньому рості театру.
Це остання постановка з залишками національного романтизму, перша —
з романтикою революційною» 1229 . Симптоматичні вже перші фрази: «“Березіль”
приймає виклик. Цей новий театр, ця здорова краса, яка оточує в ньому глядача,
— тільки незначна частка того великого будівництва, що відбувається навколо
нас волею та ентузіазмом пролетаріату. Кожен день переконує в тому, що
в господарському та культурному будівництві радянська республіка пережене
всі держави нашої планети, як уже перегнала їх у царині політичній» 1230 .
Хоча автор, згадуючи про будівництво, має на увазі, насамперед, конкретні
ремонтні роботи у приміщенні театру, але надмірний пафос, тон висловлювання
не залишає сумнівів стосовно його намагання запевнити всіх, особливо «кого
треба», у політкоректності роботи «Березоля». Він ледь не виправдовується,
акцентуючи на естетичних засадах спектаклю, називаючи його символіку «простою»
(!?). А залучення до діючого репертуару навесні 1930 цієї виняткової в історії
національної сцени роботи пояснює «давньою березільскою традицією»,
тим паче, що вистава «щороку збирає повну глядацьку залу», інакше кажучи, є
для мас «зрозумілою».
У споминах Й. Гірняка досить чітко схарактеризовано атмосферу кінця
1929 — початку 1930 років: навальну критику колективу, перші арешти його співробітників
— О. Подорожнього та Л. Сердюка. Над останнім «повис меч “радянського
правосуддя” за його родинний зв’язок із сім’єю Старицьких — Стешенків,
які в той час перебували у слідчих камерах ҐПУ, коли підготовлявся процес над
членами т. зв. “Союзу Визволення України”» 1231 . Крім того, Гірняк згадує про
приїзд і короткотермінове перебування в гуртожитку «Березоля» у своєї племінниці
— актриси І. Стешенко, однієї з головних «фігуранток» справи СВУ —
Л. Старицької-Черняхівської. Відтак, згадуваний Й. Гірняком «меч» зависав
не над одним лише Л. Сердюком. Ситуація була вкрай гнітючою і покращання ніщо
не провіщало.
За таких умов відбулася прем’єра «Заповіту пана Ралка». Л. Курбас, паралельно
готуючи «Диктатуру», намагався допомогти молодим постановникам.
Про його втручання у репетиційний процес свідчать вцілілі короткі зауваження,
характер яких вказує на стадію показів, ескізів епізодів, сцен, ролей. Очевидно,
1229
Театр «Березіль» открыт: Шевченковские дни в «Березіле»: «Гайдамаки» // Харьковский
пролетарий. — Х., 1930. — 12 мар. — Без подписи.
1230
Там само.
1231
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 329.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
420
Практично реалізувати зауважені творчі плани на початку чергового сезону
1929–1930 років Л. Курбасові завадили серйозні виробничі причини — в приміщенні
театру відбувався ремонт, тож відкриття «Гайдамаками» припало на шевченківські
дні в березні 1930 року. Першу прем’єру сезону — «Заповіт пана
Ралка» В. Цимбала у режисурі К. Діхтяренка та В. Скляренка — показали 11 березня
1930 року. Останньою прем’єрою цього найкоротшого сезону стала постановка
Л. Курбасом знаменитого радянського драматургічного шлягеру —
«Диктатури» І. Микитенка.
Про «Заповіт пана Ралка» на сцені «Березоля» лишилося надто мало свідчень.
Тим не менше цілком вистачає аргументів вважати — Л. Курбас починає серйозно
перейматися звинуваченнями колективу в націоналізмі. Це й не дивно: тогочасний
театральний процес розгортався на тлі процесу СВУ, що на ньому саме
«націоналізм» стає одним із головних звинувачень чималому колу українських
інтелектуалів.
Слід нагадати, що С. Єфремов — перша особа в цьому колі — був непримиренним
опонентом і Л. Курбаса і «Березоля». Можливо, саме тому в свідомості лідера
театрального авангарду сам цей факт надійно «оберігав» «Березіль» від тих
звинувачень, які висувалися С. Єфремову. Натомість життя показало — для каральної
машини влади подібні розрахунки нічого не важать. І головне: політична
мотивація репресій має набагато складнішу парадигму. Але це стане очевидним
і для Л. Курбаса лише згодом.
А між тим очільник «Березоля» виявляє занепокоєння посталою ситуацією,
цькуванням театру, погрозами на його адресу, що позначилося на інтонації його
виступів весною 1930 року. Звертаючись до трупи і глядачів із вітальним словом
перед початком ювілейної вистави «Гайдамаки» (перша була поставлена рівно
10 років тому), він вдається до формулювань, за якими стоїть цілком відчутне барозділ
четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
421