Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

І. Крига: «В. Меллер подав кілька оригінальних і цікавих ескізів, які довго обговорювались.
Сукна з інтер’єрами, ширми, незважаючи на їхню яскравість і кольористість,
були, на думку Курбаса, надто статичними. Режисер домагався від художника
монументальності, а водночас дієвості й додержання принципу шекспірівського
театру. Нарешті зупинилися на щитах-плакатах півтораметрової ширини
і триметрової вишини з написами: “Поле”, “Печера”, “Ліс”. Щити на тросах
переміщувалися, підіймалися й опускалися на визначених місцях сцени й освітлювалися
відповідним світлом» 665 .
Світлозелені щити з червоними написами та півтораметровий зелений поміст
виглядали дуже ефектно на чорному тлі заднику сцени. Можливо, саме це робило
простір особливо динамічним: рухливі щити, включаючись у дію, помітно
її прискорювали, чим, власне, а не лише масштабами, відрізнялися від табличок
для позначення місця та часу шекспірівської доби. У них була й інша роль, зауважена
самим постановником: «Наприклад, щити в третій дії “Макбета”. Вони
розраховані на магічний вплив і навіюють жах. Він поза нашою свідомістю» 666 .
Ці емоції посилювали епізоди з найманими вбивцями, коли жертви намагалися
сховатися за щити, а ті їх не лише не боронили — «заганяли», утворюючи пастку
глухого кута. Недаремно в спогадах і Н. Пилипенко і Л. Сердюка можна зустрітися
з визначенням щитів як дійових осіб — суб’єктів, а не об’єктів сценічної
дії.
У «Макбеті» Л. Курбаса могли персоніфікуватися й інші елементи простору,
набуваючи ролі безпосередніх учасників подій. Таким, за свідченням В. Василька,
був, промінь в епізоді з привидом Банко: «Дуже динамічна сцена банкету, на якому
з’являлася тінь Банко. Рух щитів, перебіжки дійових осіб створювали велике
емоційне напруження під час переслідування Макбета тінню Банко. Усі привиди,
що з’являлися перед Макбетом, були “зроблені” рухом на авансцені снопа світла
з колосників. Крізь нього глядачі виразно бачили обличчя Макбета» 667 . Тож привид
Банко у виставі Л. Курбаса лякав, заманював, нарешті, наздоганяв й «охоплював»
собою здеморалізованого Макбета.
Так само винахідливо вирішувалися постаті трьох відьом: коли герой вперше
з ними стикався, вони були для нього не світлом, як Банко, а тінями. У Н. Кузякіної
читаємо про вихід Макбета і Банко: «Відьми на станку за ними. Світло
збоку, знизу й позаду відьом, їхні тіні величезні й падають на бічні ложі бельетажу.
Банко та Макбет розмовляють з тінями, відьом вони не бачать» 668 .
Грайливо-моторошного вигляду відьмам надавали руді перуки та сизо-сіробілі
костюми, химерно прикрашені електричними лампочками, які час-від-часу загоралися.
Практично всі костюми «Макбета» наближалися до травестії. Макбет
був убраний «у довгу блузу з мішковини, солдатські штани й черевики з обмотками,
на голові мав полотняний шолом, а при боці — шпагу» 669 . Вдягнена в довгий
сірий плащ (у Н. Кузякіної — безрукавку) леді Макбет лишалася у сцені сомнамбулізму
в білій сорочці, ніби перед смертю скидаючи з себе кокон. Воротар,
він же Блазень, Єпископ, Селянин — усі вони були ніби театральними масками
однієї «персони від театру», і кожна зміна личини виглядала специфічним березільськім
коментарем Шекспірівського твору.
Здатність до трансформацій демонстрував, практично, весь обшир вистави.
Ось, тільки-но на кону стояло трійко чортів, аж раптом із невеличкою зміною
костюмів і міміки вони перетворювалися на єпископів. Справжню сутність речей
не менш приголомшливо міг розкрити окремий епізод, приміром, так звана
«чехарда королів»: «настромлену на спис голову забитого Макбета вносив його
вбивця Макдуф, виголошуючи славу новому королеві Малькольму. Лунали звуки
органа, на сцені з’являвся Єпіскоп (Бучма), який ніс корону. Малькольм ставав
перед ним навколішки, і Єпіскоп коронував нового короля, говорячи: “Нєсть
власті, аще не від бога”, Малькольм з короною на голові підводився, відходив
набік. На нього нападав новий претендент на престол, убивав його мечем, забирав
корону, підходив до Єпіскопа, ставав навколішки, і Єпіскоп таким же спокійним
тоном, коронуючи вбивцю, знову промовляв: “Нєсть власті, аще не від бога”.
Підводився новий король — і з ним те саме проробляв ще один претендент
на престол… На цьому вистава кінчалася» 670 .
Оголення сутності рушійних сил, що визначали поведінку особистості, могло
відбуватися і без посередництва будь-яких об’єктів речового світу — саме так
вирішувалася сцена читання листа леді Макбет (Л. Гаккебуш). «Втомившись від
напруження, вона видихала затримане повітря, з посмішкою знову заплющувала
очі, повернувши руки долонями назовні і, не розчіплюючи пальців, витягала
їх вперед. Позіхаючи з котячою грацією, закидала руки, все ще не розчіплюючи
пальців, за голову. Кидала погляд на своє зображення в дзеркалі, на уявну корону.
Подих, захоплення, щастя, переможний сміх…» 671 . Схожим було образне
розв’язання одного з монологів Макбета, де також фігурувала корона — символ
влади. Про це говорив сам постановник: «Макбет виголошує монолог, який про
665
Крига І. Самобутній педагог […]. — С. 191.
666
Протоколи станції фіксації і систематизації досвіду, 1924–1925 рр. [Машинопис] …
667
Василько В. Народний артист УРСР О. С. Курбас: Замість передмови […]. — С. 30.
668
Кузякина Н. «Макбет» Шекспира в постановках Леся Курбаса […]. — С. 60.
669
Тернюк П. Іван Мар’яненко / П. І. Тернюк. — К.: Мистецтво, 1968. — С. 135.
670
Василько В. Народний артист УРСР О. С. Курбас: Замість передмови […]. — С. 21–22.
671
Чистякова В. «Наша енциклопедія» / Валентина Чистякова // Культура і життя. —
К., 1977. — 14 лип.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
238
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
239