Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

«Г
айдамаки» справили значний вплив на культурну свідомість
сучасників, обнадіяли щодо можливості рішучіших
змін у житті національного театру. Втім, навіть у колективі,
де вистава народилася, не було умов для стрімкого
розвитку — експериментів, навчання. На думку одного з учасників
подій, «неможливість для Олександра Степановича нових
серйозних досягнень у рамцях “коаліційного” театру,
складеного з акторів різних, часом діаметрально протилежних
уподобань» 308 , спонукала його братися за організацію
ще одного мистецького осередку, викликаючи тим ентузіазм:
«Для нас, студентів, це було сигналом, щоб знову взятись
до студійних робіт. Знайшли приміщення для вправ, відновили
заняття з пластики, постановки голосу, гриму тощо і досягли
врешті найголовнішого: Олександр Степанович знову почав
проводити з нами свої улюблені етюди з мімодрами. […]
Виникла, зокрема, думка, щоб залишити столицю і розпочати
роботу спершу на периферії, а зміцнивши свої сили й підготувавши
нові постановки, повернутися до Києва» 309 .
Голод, економічна скрута, реально загрожуючи життю,
підштовхнула цей гурт знехтувати забороною В. Затонського
полишати місто й виїхати до Білої Церкви у липні 1920 року
в статусі Київського драматичного театру (Кийдрамте).
Трупу складали колишні молодотеатрівці: В. Василько,
П. Долина, В. Калин, І. Левченко, Ф. Лопатинський, Р. Нещадименко,
А. Смерека, В. Чистякова, Л. Болобан, Д. Грай,
308
Болобан Л. [Л. Серговський] Від Молодого театру до Кийдрамте
[…]. — С. 109.
309
Там само. — С. 110.
Г. Ігнатович, Л. Липківський, М. Марич, В. Онацька, Л. Предславич, до яких приєдналися
шевченківці Л. Гаккебуш та Д. Антонович і щойно прибула акторська
подружня пара з Галичини — Г. Бабіївна та Я. Бортник.
Украй важка дорога мало не спричинила трагедії. «Їхали ми з Києва щось біля
тижня, — писав В. Василько. — Коли дісталися Фастова, запросили лікаря оглянути
двох наших хворих артисток. Лікар, оглянувши їх обох, сказав, якщо ми будемо
їхати в такому стані (голодування) і темпі, то він не певен, що ми довеземо
цих товаришок до Білої Церкви. Вони були в стані гострої дистрофії від голодування
в Києві» 310 . Колектив короткий час працював у Білій Церкві, а з вересня
1920 до квітня 1921 року — в Умані. Спроба осісти влітку в Харкові була невдалою
— частина акторів полишила трупу, а решта виїхала до Білої Церкви, звідки
вже восени очолювана Л. Курбасом молодь повернулася до Києва.
Відповідно до юридичного статусу театру — товариство на паях — заробіток
акторам виплачували в марках. Він був такий мізерний, що цілком закономірно
до Правління колективу час від часу надходили такого роду заяви: «З огляду
на те, що я при сучасній дорожнечі не можу прожити з сином на марки, які
я отримую від Товариства як актриса, прошу дати мені ще яку-небудь технічну
посаду, яка б не заважала моїй акторській професії» 311 .
Жалюгідний матеріальний стан трупи спонукав Л. Курбаса до компромісів.
Так поруч «Гайдамаків», молодотеатрівських «Едіпа-царя», «Молодості», «Горя
брехунові», «Різдвяного вертепу», «Чорної Пантери і Білого Медведя», «Зіля
Королевича» в репертуарі час від часу з’являлися й поспіхом зроблені вистави.
Афіша від того виглядала строкатою. Важко було збагнути, яка програмна мета
об’єднала з вищезгаданими спектаклями «Невольника» та «Пошились у дурні»
М. Кропивницького, «Гріх» та «Панну Мару» В. Винниченка, «Ревізора» й «Одруження»
М. Гоголя, «На перші гулі» С. Васильченка, «Господиню заїзду» К. Гольдоні,
«Свободу» М. Потшера, «Нору» Г. Ібсена, «Цвіркуна на запічку» Ч. Діккенса,
«Танок бюрократів» Р. Біринського, «Сатану» Я. Гордіна, «Білі гвоздики» А. Доде,
«Марата» А. Амануеля, «Останій день Паризької Комуни» М. Львова.
Негаразди кочового життя стали на заваді планам Л. Курбаса, проте не змусили
відмовитися від регулярного фахового навчання, в чому, якраз, і полягала
його стратегія. Й. Шевченко, називаючи початок 1920-х років «антрактом» між
Молодим театром і «Березолем», мав усі підстави твердити: «У “Кийдрамте” йшов
процес поглиблення й розроблення мистецьких принципів “Молодого театру”.
310
Лист В. Василька до Н. Єрмакової від 8 червня 1969 року. — Зберігається в архіві автора.
311
Документи: Заяви співробітників Держ. Мандрівного зразкового театру січень
1920 — грудень 1921 р.: 40 заяв [Рукописи]. — МТМК України, Ф. Р.: архів «Київ “Драматичний
театр”», од. зб. 8401.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
114
розділ другий КИЙДРАМТЕ
115