Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Найвагомішим у цю виставу був, звичайно, внесок режисера, вдало підтриманий
художником і композитором. Характер і якість їхньої співпраці дозволяють
говорити про «Газ» як про один із найяскравіших прикладів режисерського
театру в Україні початку 1920-х років. Крім того, після «Гайдамаків» «Газ»
став черговим видатним зразком трагедійної вистави в українському театрі, брак
якої (маємо на увазі трагедійну виставу) духовно принижував національне сценічне
мистецтво, обмежував його пошуки творчої досконалості. Тогочасні фахівці,
визнаючи естетичні кондиції «Газу» вражаючими, незрідка, шукали аналогій
цій виставі в інших видах мистецтва, не знаходячи гідних прикладів у, власне, тодішньому
театрі. «Величезної, надихаючої сили набуває третій акт — блискучий
графічний зразок побудови дії; у цьому останньому стільки стислості, конкретної
характерності, у ньому постає така влучна трагедійна карикатура, що змушує
згадати про найкращих рисувальників сучасності — Мазереля та Гросса» 460 .
Успіх «Газу» виявився гучним, за короткий час — до кінця сезону — вистава
шістнадцять разів пройшла з аншлагами. Тим не менше, ставлення до неї,
можна сказати, поділило українську інтелігенцію на два непримиренні табори.
Представники старшого покоління, її «народницького» крила, були вкрай
обурені. Приміром, С. Єфремов називав «Газ» штукарстом, відмовляючи виставі
в будь-якому сенсі: «Все пішло на рухи, на акробатику, часто витворну і незрозуміливу
(мітинг з мачтою, на якій крутяться і штук показують “промовці”),
іноді дуже спритну, але завжди непотрібну» 461 . Він глузував із тих, хто «бачуть
тут “революцію” в театрі та “величезні досягнення”. П. Филипович збирається цілу
розвідку написати — “Од Наталки-Полтавки до Газа”» 462 . Щодо згадуваного
поета неокласика П. Филиповича, то, за словами його брата, той переживав
після вистави справжню ейфорію: «Поставлення Курбасом п’єси німецького
драматурга-експресіоніста Ґ. Кайзера “Газ” так вразило його своєю динамікою,
оригінальністю та блискучою грою акторів, що він просто не міг cпам’ятатися
після першого разу і відвідав цю виставу кілька разів» 463 . Поет, до речі, продемонстрував
глибоку обізнаність у суто театральних процесах, висунувши ідею,
що остання прем’єра Л. Курбаса підсумовує досвід Молодого театру, насамперед,
«Едіпа-царя», «Івана Гуса» та «Гайдамаків». У відгуку, який з’явився на тре-
460
Розенцвейг Б. Театр им. Шевченко: «Газ» / Б. Розенцвейг // Пролетарская правда.
— К., 1923. — 8 дек.
461
Єфремов С. Щоденники, 1923–1929 / Сергій Єфремов; упоряд. О. Путро [та ін.]. —
К.: Газета «Рада», 1997. — С. 36.
462
Там само.
463
Филипович О. Спомини про брата / Олександр Филипович // Київські неокласики
/ упоряд., вст. ст. В. Агеєвої. — К.: Факт, 2001. — С. 146.
тій день по прем’єрі, він справедливо зауважив, щодо головного результату грандіозних
зусиль всіх творців «Газу»: «Курбасівська постановка драми Кайзера —
велика подія у театральному житті загалом, не лише київському; для української
сцени її значення, можна сказати, виключне, що визначає цілу добу» 464 .
Із заснуванням наприкінці січня 1923 року в Білій Церкві Третьої майстерні
в МОБі пов’язували вирішення комплексу проблем аматорського руху в широкому
діапазоні заходів: від «дискредитації» «Просвіти», яку березільці звинувачували
в «назадництві», до створення показового пересувного театру для села.
Допомогу сільським театральним осередкам в Об’єднанні вважали своїм прямим
обов’язком, не шкодуючи для цього часу та зусиль. Л. Курбас високо цінував
методичний аспект відповідних заходів: «В нашій сільстанції розробляється
питання методології театру на селі. Збираються матеріали по забезпеченню
майбутнього сільтеатру самим необхідним репертуаром. […] Ми поклали були
основи під мандрівний зразковий сільський театр. Заготовлено три п’єси, “живу
газету”, основне ядро 8–10 чоловік» 465 . Вже у першому числі «Барикад театру»
В. Василько виступив зі статтею «Село і революційний театр», О. Магат —
«Жовтень» на селі», а Ф. Лопатинський у дописі «Спектрограма», фактично, запропонував
гуртківцям, сучасною мовою, майстерклас із техніки гримування.
В третьому випуску березільського часопису анонсувалася спеціальна рубрика
«Робітничі та селянські драмгуртки», яка мала пожвавити діалог «Березоля»
з аматорами.
Під безпосереднім патронатом МОБу знаходилося кілька сільських театральних
осередків, поміж якими були солідні агітколективи (на Миронівцькій цукроварні,
містечку Ободівка) та мережа маленьких гуртів. Всі вони сповідували мистецьку
ідеологію МОБу й підтримували з ним творчий зв’язок, регулярно звітуючи
на засіданнях Правління. На ці зібрання спеціально запрошувалися представники
органів влади, яких намагалися зацікавити сільською самодіяльністю і тим
спонукати до надання їм, в тому числі, й фінансової допомоги.
Лідер цього напрямку в МОБі й керівник Третьої майстерні — Я. Бортник —
виклав програмні настанови МОБу щодо театрального руху в статті «Театр на селі»,
оприлюдненій у «Червоному шляху» в 1925 році, де продемонстрував неабияке
розуміння нагальних потреб аматорів, чим укотре підтвердив слушність рішення
Правління Об’єднання утворити Показовий пересувний театр для села
на базі цього колективу.
464
П. Ф. [П. Филипович] Постановка «Газу» та український театр / П. Ф. // Проле тарська
правда. — К., 1923. — 1 трав. — С. 6.
465
Курбас Л. Шляхи і завдання «Березоля» [Машинопис] / Л. Курбас. — ІМФЕ НАН
України, Ф. 42, од. зб. 6.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
164
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
165