Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

вико нання завдань Режлябораторії в майстерні проводиться практикантсь ка
праця на сцені. Макетній майстерні доручено зарисовувати актьор ів у ріжних
ролях для утворення альбому постановок майстерень “Березіля”» 479 .
Макетна майстерня постала в унікальній ситуації розбудови режисерського
театру, і сама стає першою (в історії не лише національної сцени) сценографічною
школою, чиє народження відбувалося в умовах театрального експерименту.
Так само як режисери — учні Л. Курбаса — отримували від свого вчителя «системне
знаряддя» фахової праці, так і учні В. Меллера опанували ази професії
в найсприятливішому виробничому та творчому режимах, за безпосереднього
впливу вчителя. Відтак, шукання молодих театральних художників завжди були
творчо суголосним із практикою березільської режисури.
РЕЖИСЕРСЬКА ЛАБОРАТОРІЯ (РЕЖЛАБ)
Створюючи в 1922 році Мистецьке Об’єднання Березіль (МОБ), Л. Курбас
із особливою наснагою віддається справі виховання нового режисерського покоління,
підпорядкувавши цій меті діяльність Режлабу (згодом — Режштабу), фактично,
першої в Україні режисерської школи. Практика цього осередку, попри
різноманітні форми її вияву, була творчо добре організованою та вмотивованою.
Режлаб постав 4 березня 1923 року. Протоколи засідань фіксують участь
у його діяльності майже 50 осіб. Однак, стенограми перших зборів зауважують
лише прізвища Л. Курбаса, Г. Затворницького, Ф. Лопатинського, Г. Ігнатовича,
А. Бучми, В. Василька, П. Долини, С. Бондарчука, Й. Шевченка, О. Перегуди. Згодом
Режлаб утворив корпус, сказати б, «дійсних членів», які, за В. Васильком,
об’єднувалися у чотири набори. «До складу першого […] ввійшли: С. Бондарчук,
В. Василько, П. Долина, В. Затворницький, Г. Ігнатович, Ф. Лопатинський
і Й. Шев ченко; до складу другого — Я. Бортник, Г. Воловик, І. Крига, П. Кудриць
кий, З. Пігулович, Б. Тягно, Х. Шмаїн (автор помилково не згадує А. Ирія
та Ю. Лішанського — Н. Є.); третього — К. Діхтяренко, Й. Гірняк, О. Магат,
В. Онацька, В. Чистякова; четвертого — Б. Балабан, В. Воронов, Л. Дубовик,
В. Скляренко, М. Верхацький» 480 . Крім цих осіб до роботи Режлабу час від часу
долучалися й інші березільці.
Якщо покластися на класифікацію В. Василька — не уникнути питання про
умови формування таких наборів, підходи до селекції претендентів, тощо. Втім,
вивчення цього питання поки що ніякого правила не виявило. Радше за все, вступ
до Режлабу був актом достоту символічним, а подальша доля кожного учасника
залежала від його таланту та наполегливості. Відомо також, що окремі березільці
— постійні учасники його засідань, врешті віддали перевагу акторській професії,
як це, приміром, зробили М. Крушельницький, Л. Гаккебуш, А. Бучма. Серед
тих, хто подеколи брав участь у діяльності Режлабу, на окрему увагу заслуговують
також О. Івашутич, А. Макаренко, М. Савченко — активні учасники театральної
реформи Л. Курбаса, які ніколи не поривали з березільськими традиціями,
трансформуючи їх відповідно до обставин, вимог часу. Врешті, не всі були
спроможні одночасно здійснювати ви стави, досліджувати теоретич ні проблеми
театру, керувати комісіями, станціями, майстернями. Такі навантаження витримували
одиниці.
Безумовно, педагогічні досягнення Л. Курбаса якнайкраще репрезентували
режисерські дебюти його учнів. З початку другого сезону про себе як про постановника
щосезону заявляли по двоє членів лабораторії, йдеться, зокрема, про
Ф. Лопатинського, Г. Ігнатовича, В. Василька, П. Березу-Кудрицького, Б. Тягна
та Я. Бортника. Усі вони дебютували в МОБі до від’їзду у Харків 481 .
Режим роботи Режлабу склався майже одразу і лишився незмінним, попри
вражаюче різноманіття форм та змісту діяльності Об’єднання. При цьому березільцям
пощастило уникнути келійності — їхній пошук був відкритим для всіх,
хто виявляв до нього інтерес, що, врешті, визначило стиль, панівну атмосферу
праці.
Хронологічно діяльність Режлабу київської доби можна поділити на два періоди:
від заснування до весни 1924 року, коли назву цієї інституції було змінено
на Режштаб. І, відповідно, з весни 1924 року до літа 1926 року — часу переїзду
до Харкова.
У другий період — від весни 1924 до весни 1926 року інтенсивність роботи режисерського
осередку МОБу досягає максимуму: засідання відбуваються тричотири
рази на тиждень, Л. Курбас регулярно читає лекції із загальних проблем
театру. Навчання не припиняється під час відпочинку, коли в Одесі, влітку, керівник
МОБу знімає на ВУФКу фільми за участі березільців, водночас встигаючи викладати
їм основи режисури, акторського мистецтва, тощо.
Більшість засідань Режлабу середини 1920-х років присвячувалися обговоренню
режисерських дебютів, причому, на різних стадіях — від задуму і до аналізу
реакцій глядачів уже готових вистав. Отримати схвалення колег було справою
479
Макетна майстерня «Березіль» // Барикади театру. — К., 1924. — № 2/3. — С. 19. —
Без підпису.
480
Василько В. Народний артист УРСР О. С. Курбас: Замість передмови […]. — С. 24.
481
Поза Києвом, у решті березільських осередків між 1923 та 1926 роками постановки
здійснили Я. Бортник, В. Чистякова, П. Береза-Кудрицький, С. Бондарчук, П. Долина,
Л. Гаккебуш, О. Магат, А. Ирій, В. Дробинський та ін.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
172
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
173