Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Майбутні молодотеатрівці були налаштовані рішуче. Насамперед, вони взялися
за навчання: «Бесіди, суперечки, реферати окремих товаришів — основна
форма нашої праці. Автор цих рядків робить доповідь про мистецтво театру античної
Еллади, ілюструючи її рисунками з книги С. Волконського “Виразна людина”.
Йона Шевченко розповідає про комедію dell’arte, Марко Терещенко вивчає
театр Мольєра і знайомить з ним товаришів» 22 . Водночас вони самотужки
намагаються розвинути й збагатити власні фахові навички: «Усі ми захопилися
системою Дельсарта, розбираючи композиції грецьких скульптур і вправляючись
за нею перед люстром над мімікою. Між Вірою Онацькою та Софією
Мануйлович навіть виникло щось на зразок змагання і з роботи над Дельсартом,
і з гімнастичних вправ за Міллером. Часто чулися серед нас і слова “екс-нор”,
“нор-кон”, “кон-екс” а то й відбувалися вправи за системою С. Волконського» 23 .
Попри нетривалість, період самостійних студій виявився дуже корисним, змусивши
недосвідчених ентузіастів відчути різницю між намірами реформувати національний
театр і можливістю це здійснити. Хоча, звичайно, стратегічні перспективи
лишалися для них надто туманними. З цього приводу влучно висловився
Ю. Блохин у поки що єдиному ґрунтовному нарисі з історії Молодого театру:
«Аніхто з майбутніх молодотеатрівців аж ніяк не уявляв собі шляхів, що
ними мало поступувати театральне мистецтво далі, за межі психологічного реалізму
та теорії “драми живих символів” Вороного, хоча всі прагнули до нового,
естетичного театру, що ідею його навіяв поворот українського мистецтва в бік
модернізму» 24 . Головною перешкодою для поступу, слушно вважав автор, була
відсутність програмної мети.
Навесні 1916 року відбулася зустріч П. Самійленко, С. Мануйлович, О. Добровольської,
В. Онацької, С. Бондарчука, Й. Шевченка, М. Терещенка, О. Ватулі,
І. Левченка, В. Васильєва з новим актором театру Миколи Садовського — Л. Курбасом,
суттєво оптимізувавши ситуацію, допомігши гурту позбутися розгуб леності
та зневіри. Ініціаторка знайомства — П. Самійленко, в чиєму приватному
помешканні започаткувався не лише Молодий, але й увесь новітній український
театр, небезпідставно стверджувала: «До зустрічі з Курбасом наше уявлення про
майбутній театр і його творчі засади губилося у хаосі якихось невиразних уподобань.
Але тільки Курбас у ті далекі передреволюційні роки допоміг мені більш
чітко збагнути суть і завдання театрального мистецтва» 25 .
22
Бондарчук С. Молодий театр […]. — С. 111.
23
Там само.
24
Блохин Ю. [Ю. Бойко] Молодий театр / Юрій Блохин // Життя й революція. — Х.,
1930. — № 6. — С. 156–157.
25
Самійленко П. Незабутні дні горінь […]. — С. 21.
Вивчення спадщини Л. Курбаса невідворотно спрямовує увагу на проблему
досвіду, що на початку реформаторської діяльності митця вкрай загострилася.
Його місія саме і полягала у набутті та «щепленні» такого досвіду українській
сценічній культурі. Ідеологію «європеїзації» він реалізував у найрадикальніший
спосіб, тоді як більш помірковані діячі наддніпрянської України далі
оновлення репертуару не пішли. Л. Курбас першим запровадив студійний шлях
по долання провалля між українським та європейським театрами в створеному
ним Молодому теат рі. Навіть побіжне знайомство з художніми зацікавленнями
Л. Курбаса переконує — найсильніші мистецькі інспірації він отримав від
німецької та австрійської культур. Більш того, слідом за Ю. Шевельовим, варто
було б повторити: «тільки в Курбаса справа ускладнювалася тим, що культурою
для нього була не російська, а німецька, включно з тогочасним німецьким
екс пресіонізмом» 26 .
Справедливість зауваження видатного вченого й досі ніким ще не спростована.
У багатьох спогадах, передусім Х. Водяного та В. Чистякової, наведено чимало
фактів зосередженості Л. Курбаса на німецькомовній літературі, мистецтві.
Його спадщина містить безліч посилань на філософські та естетичні праці, твори
живопису, скульптури, музичні образи, явища театрального життя. Така ерудиція
вражає, а в царині німецької культури — й поготів. Німецька культура увійшла
в духовний світ Л. Курбаса ще у гімназії. Вже тоді він був добре обізнаний
із класичною та сучасною німецькою літературою, мав у власній бібліотеці
її зразки, звик саме у німецьких перекладах (а не лише в оригіналі) знайомитися
із Шекспіром чи Достоєвським, стародавніми східними текстами, приміром,
драмами Калідаси. Згодом ця звичка усталювалася, виконуючи роль «механізму»
для спілкування із зарубіжною художньою культурою.
Навчаючись у Віденському університеті, Л. Курбас ретельно збирав різноманітну
інформацію про театр: «завжди “носився” з видаваним у Берліні тижневиком
“Die Buhne” (“Сцена”), якого постійно купував від початку, і зі збірником біографій
славетних акторів усіх націй “Schauspielr” (“Славетні актори”), який також мав
власний. Це була груба книжка з багатьма фотографіями, ілюстраціями, друкована
наполовину петитом. Постійно вишукував і читав, власне, студіював театральні
рецензії і критику, поміщувані спорадично в щоденній пресі: Neue freie Presse
(“Нова вільна преса”), Die Zeсt (“Час”), Wiener Zeitung (“Віденська газета”), Arbeiten
Zeitung (“Робітнича газета”) та інших» 27 . Що вже казати про німець комовну драма-
26
Шерех Ю. Лесь Курбас у Харкові // Сучасність. — К., 1993. — № 12. — С. 49.
27
Водяний Х. Лесь Курбас, якого я знав з юнацьких літ / Хома Водяний; [публ. М. Лабін
ського] // Рукопис: український альманах спогадів, щоденників, листів, документів,
світ лин. В 2 т.; під заг. редакц. І. Дзюби. — К.: Криниця, 2004. — Т. 1. — С. 287.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
14
розділ перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
15