Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

одне говорить, а друге те, що справді є підсвідомим процесом. Це виявлено рухом
фігури довкола корони. Увага глядача розділяється на два процеси. Глядач стежить
за тим, що Макбет говорить, і за тим, що він робить, і це викликає загострене
сприймання у глядача» 672 . Для Л. Курбаса мало значення те, як сценічний образ
резонує в уяві глядача, і кожну інспірацію відповідних асоціативних процесів
він називає «перетворенням у «Макбеті».
Насправді весь образний ряд вистави — від декорацій та костюмів до персонажів
і мізансцен — змушував згадувати про перетворення, якими, на думку
Й. Гірняка, рясніла вся режисерська концепція вистави. У певному сенсі зміну
жанру тут теж можна розглядати як специфічне перетворення.
Щодо жанрової трансформації «Макбета», то Л. Курбас її здійснював,
не втручаючись у авторський текст. Для цього, власне, і створювався інтермедійний
шар вистави. «Фарсова соковитість сарказмів Бучми врівноважувала морок
злочинів, “відчужувала” епоху від глядачів, робила історію Макбета повчальною
притчею» 673 ,– стверджувала Н. Кузякіна, розглядаючи цей прийом як «детрагедизацію»
«Макбета», а образи відьом, деякі інші сценічні тропи — як їхню «демістифікацію».
Фінальна балаганно блюзнірська коронація остаточно розвінчувала
й дегероїзувала головних героїв вистави.
Експерименти «Макбета» 1924 року, численні новації формального плану,
радикальне жанрове переосмислення, непередбачувані Шекспіром інтермедії,
— все це збентежило багатьох сучасників. Окремі виконавці, чий душевний
стан ускладнювала реакція зали, виявилися надто вразливими. Найперше йдеться
про І. Мар’яненка, який перебував, мабуть, у найскрутнішій психологічній ситуації.
Його не могла не заторкнути оцінка І. Туркельтауба, оприлюднена під час
гастролей МОБу у Харкові, слова, що актор «часами зглибока захоплює трагедією
безвольного, підвладного злочинця. Але це буває в нього щоразу, скоро він
забуває, що йому треба якось стилізувати ролю (от лиха година!) і грає просто,
натхненно, вживаючи звичайну експресію актора трагика. Але ж скоро артист
згадує, що він у театрі Курбаса, і починає “стильно декламувати”, на театр налягає
нудота» 674 .
Значно кращим слід визнати становище Л. Гаккебуш, передусім тому, що вона
вдруге працювала над образом Леді Макбет. Її героїня — похмура й жорстока,
була більш вольова та владолюбна, ніж її чоловік. Тому сцена сомнамбулізму,
в якій глядач бачив зовсім іншу жінку, справляла особливо сильне вражен-
672
[Курбас Л.] Лекції з «Практики сцени» [Машинопис] …
673
Кузякина Н. «Макбет» Шекспира в постановках Леся Курбаса […]. — С. 61.
674
Туркельтауб І. Гастролі М. «Березіль»: «Леді Макбет» / І. Туркельтауб // Вісті
ВУЦВК. — 1924. — 30 трав.
ня. У підступному і мізерному світі загального здичавіння найменший прояв людської
природи виглядав украй несподівано: «Сцена нічних галюцинацій. Артистка
з’являлась у ній вже смертельно хворою жінкою. Негарний одяг, в якому була вона
протягом вистави (біла хустка на голові, підтримувана залізним обручем, темна
одежина на довгій білій, у складку сорочці), нарешті скинуто. Гаккебуш виходила
на сцену в білій сорочці, з розпущеним довгим волоссям, протягнена вперед
рука тримала світильник. Важко хвора леді Макбет присіла на край лави, ухопилась
за серце, але налякана якимсь новим видивом, піднялась, заточилась, упала,
тремтливо-застережливо підняла вгору руку — не бийте, змилуйтесь!» 675 . На відміну
від раціональної, локально-суворої манери попередніх сцен із характерною
для них загострено-експресивною пластикою, тут актриса демонструвала філігранну
техніку психологічно точного відтворення найтонших порухів душі та свідомості
героїні. Роль Леді Макбет розглядалася як полістилістична, — можливо
тому в сцені галюцинацій вона «здобувала право на трагедію».
Своєю оригінальністю, експериментальним характером новий «Макбет» навіть
у МОБівських колах викликав неоднозначну реакцію. Закиди, на разі, адресувалася,
здебільшого, акторським роботам. Саме цю сферу рецензенти вистави
визнавали найбільш уразливою — навіть через десятиліття акторам закидали
схематизм. Ю. Бобошко категорично заявляв: «На жаль, гра основних виконавців
— Мар’яненка в ролі Макбета і Гаккебуш в ролі леді Макбет — була скерована
на заповіданий конструктивізмом “емоційний аскетизм”, “розклад емо цій
на дрібні раціоналістичні елементи”, ритмічно організовані, і це надавало виконанню
штучності й холодності» 676 . Дуже різко про своїх колег більш як через півстоліття
висловився Й. Гірняк: «Ні Мар’яненко, ні Гаккебуш своїми внутрішніми
темпераментами не були в стані подолати згаданих персонажів» 677 . Тим не менше,
одразу після прем’єри В. Василько занотовує в щоденнику прямо протилежне:
«Мар’яненко (Макбет), Гаккебуш (леді Макбет), Бучма (подвірний) так звані
у нас “старі” актори, про яких Терещенко на конференції казав, що всьому свій
час, — показали себе такими майстрами, що довго ще молоді треба працюва ти
над собою, щоб явити на сцені таке майстерство. Я радий за украї нський театр,
за акторів. Ми українці молодші, ми прагнемо ще цві сти, а, як сказав Курбас, дехто
хоч пізно розцвів (Мар’яненко), але розцвів!» 678 . Не шкодували високих слів інші
сучасники прем’єри: Я. Савченко, М. Могилянський, О. Гатов.
675
Кузякіна Н. Леді Макбет та інші / Наталія Кузякіна // Вітчизна. — К., 1969. —
№ 3. — С. 194.
676
Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас […]. — С. 86.
677
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 197.
678
Василько В. Щоденник. Т. 5: 1923–1924 рр. [Рукопис] …
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
240
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
241