Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

широким культурним простором. Наведені приклади із практики МОБу безпрецедентні
не лише для вітчизняного театру. Про тогочасні березільські пріоритети
свідчать щоденникові записи В. Василька: «Праця в майстерні йде під
знаком філософії. З ранку до 4 години сидимо в холоді і студіюємо історію філософії!!
Це все ж факт, який щось значить. Іменно цілий день над філософією.
Актори, які щось уміють, мали поспіх у публіки по 5–10 літ на сцені… і все ж все
покинули і сіли на шкільну лаву! Чи багато таких є не то на Вкраїні, а й у Росії.
Ми знову серйозно учимось (20. І. 1923)» 395 .
Рідкісна самовідданість березільців у всьому, що стосувалося самоосвіти,
творчої та виробничої діяльності, знаходило підтримку керівництва Об’єднання,
яке робило відчайдушні спроби поліпшити умови праці, налагодити побут майстерняків.
З часом ці зусилля винагороджувалися реальними результатами, що
В. Василько занотовує у щоденнику: «Об’єднання в цілому виглядає значно краще,
більш організовано. Адміністрація поставлена добре. Більше організованості.
Об’єднання має вже контору і діловода. Є телефон, є інтернат, на невеличку
кількість столовка, душі, ванна і все це цілком безплатно — це дає можливість
цілком віддатися справі і роботі (21.VII. 1923)»; «Вчора вперше виплатили заробітню
платню по 5 рубл. Старим березільцям (в розумінні довгого перебуванні
в Об’єднанні). Це на нашому голодному бюджеті величезна подія!» 396 .
Крім того, Л. Курбас серйозно дбав про фізичне зміцнення своїх учнів.
Почати, хоча б, з Одеської «епопеї», коли всі вони «на дачі 16 станції […] відпочивали,
займалися спортом (теніс, волейбол), приймали сонячні ванни та купалися
у морі, а також займалися майстерністю актора та слухали лекції Курбаса
з режисури» 397 .
Поступово налагоджений побут, увага до всебічного фізичного та творчого
розвитку березільців сприяють радикальним перетворенням в їхньому мистецтві,
допомагають реалізувати найсміливіші творчі ідеї лідера Об’єднання.
ПЕРШИЙ СЕЗОН (1922–1923)
Перший сезон МОБу, так само, як усі наступні, складався з вистав, навчання,
експериментів, заходів, радше, культуротворчого спрямування. У Києві тоді
почали працювати Перша (30 березня 1922 року), Друга (30 грудня 1922 ро-
395
Василько В. Щоденник. Т. 5: 1923–1924 рр. [Рукопис] …
396
Там само.
397
Пигулович З. Воспоминания об Александре Степановиче Курбасе. Становление театра
«Березіль» [Машинопис] …
ку) та Четверта (20 листопада 1923 року), а в Білій Церкві — Третя (20 березня
1923 року) майстерні.
Невдовзі після заснування в організації крім, власне, театральних гуртів,
розгортають свою діяльність Музейна та Психотехнічна комісії. Кульмінацією
цього процесу стає фундація 4 березня 1923 року Режисерської лабораторії
(Режлабу), згодом Режисерського штабу (Режштаб) — першої української режисерської
школи. Ще одну школу — перший в Україні осередок виховання театральних
художників, які здобували свій фах прямо на «виробництві», — очолювану
В. Меллером Макетну майстерню, відкрито на межі першого та другого
сезонів.
Перша майстерня, пізніше перейменована на Першу майстерню «Імені 45-ї
Червонопрапорної дивізії» 398 , працювала як студія-комуна. До її складу увій шли
колишні молодотеатрівці, студенти останнього курсу Муздраміну ім. М. В. Лисенка,
просто люди «з вулиці»: І. Авдієва, Г. Бабіївна, О. Гавриленко, Л. Ко марецька,
М. Марич, Р. Нещадименко, В. Чистякова, Н. Титаренко, Д. Ан то нович,
Б. Балабан, А. Ирій, Г. Ігнатович, М. Кононенко, П. Кульчицький, С. Ша гайда,
Г. Воловик, М. Савченко, Б. Тягно, Й. Шевченко та ін.
Київські глядачі познайомилися з ними 7 листопада 1922 року на виставі
«Жовтень», для створення якої Л. Курбас запровадив «метод колективної дії».
Втім, він, за словами О. Запорожця, «чітко і відверто протиставляв його тим принципам
“театру колективного дійства”, який тоді пропагував Марко Терещенко
в Театрі імені Гната Михайличенка… Лесь Степанович вважав такий “колективний
театр виробничих форм” обездушенням сцени» 399 . «Жовтень» і наступна вистава
«Рур» 400 були, на загальну думку, шкіцами «Газу», прем’єра якого відбулася
27 квітня 1923. Над знаменитим твором Г. Кайзера Л. Курбасові довелося працювали,
практично, водночас із «Руром», текст якого він почасти імпровізував
під час репетицій.
Створюючи «Жовтень» — сорокахвилинну пантоміму в двох сценах — Л. Курбас
паралельно готував до показу ще одне видовище — сатиричний політичний
398
Військовики, серед яких, до речі, було багато галичан, матеріально досить щедро
підтримували березільців, підгодовували власними пайками, дещо підкидали з деревини,
металу тощо.
399
Запорожец А. Мастер / Александр Запорожец // Лесь Курбас. Статьи в воспоминания
о Л. Курбасе. Литературное наследие […]. — С. 166–167.
400
Актор Першої майстерні М. Савченко згадував, що над «Жовтнем» працювали
10, а над «Руром» — 14 днів. Див.: Савченко М. «Учбовий 1922–23 рр. Київ» [Рукопис]
/ М. Савченко. –МТМК України, Ф. Р.: архів Савченко М., од. зб. 12582.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
146
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
147