Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

феєрії українська сцена ще не бачила. Знову ж мимоволі напрошується порівняння
з московськими ревю і воно зовсім не на користь останніх» 1149 . Характерно,
що П. Рулін також вважав роботу В. Меллера видатною, оскільки художник «зумів
подати таку динаміку електрики, таку розкіш світла та фарб, що вона по суті
найбільше вплинула на глядача. Рівнобіжно з ходом моторної увертюри дедалі
більше електрики розливається по сцені, утворюючи таку своєрідну гармонію
світла й звуку, що не дивними були ті оплески, які доводилось чути при кінці
цієї увертюри» 1150 . «Алло, на хвилі 477!» рясніли вигадливими й різноманітними
«електричними чудесами». Окремі рецензенти навіть наголошували, що
В. Меллер «при бідних технічних і невеликих матеріяльних ресурсах театру […]
все ж таки дав “тон” і характер зовнішньо ефектного рев’ю» 1151 .
Сценографічний проект «Алло, на хвилі 477!» передбачав, на думку Д. Чукіна,
вирішення кількох принципових завдань: «Монтажність матеріалу, удаваність
плану потребували максимально лаконічного оформлення, яке не зв’язувало б
собою швидкої зміни дії. Тут театр в цілому і зокрема художник не зв’язані екзотичним
спрямуванням текстового матеріалу (як у “Мікадо”). Отже, завданням
митця було, передусім, підкреслення зміни темпів, що й досягалося характером
освітлення та характеристичністю костюмів» 1152 .
Рідкісним лаконізмом відрізнявся предметний світ вистави «Алло, на хвилі
477!» — стрімка дія, численні танцювальні епізоди вимагали граничного вивільнення
сценічного простору. Тож, «звичних декорацій на сцені не було. Під час дії
з’являлися лишень ігрові деталі сценографії. Ефективне враження справляло велике,
на всю сцену, світлове коло з електричних лампочок, які могли одна по одній
так швидко спалахувати й гаснути, що коло немовбито оберталося. Сьогодні
подібним дивом нікого не вразиш, а тоді цей світловий трюк викликав захоплені
оплески… На яскраво освітленій сцені мальовниче видовище утворювали барвисті
костюми численних персонажів» 1153 .
Рухи героїв у барвистих костюмах на тлі динамічної світлової партитури підтримувалися
синхронізованим розвитком музичних форм, утворюючи систему
калейдоскопічних картин, здебільшого чітко ритмічно співвіднесених. Час від часу
зміни ритму провокувалися саме світловими ефектами. Щодо світлового кола,
то його не варто розглядати лише у суто технічному сенсі; електричне сяйво
в «Алло, на хвилі 477!» відігравало роль значно складнішу, аніж роль допоміж-
1149
Меженко Ю. «Алло на хвилі 477» […].
1150
Рулін П. «Березіль» у Києві […]. — С. 145.
1151
Шевченко Й. «Ножиці» в театрі: (До підсумків сезону) […]. — С. 111.
1152
Чукін Д. Художник у «Березолі», 1932 р. [Машинопис] …
1153
Черкашин Р. Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми […]. — С. 56.
ного технічного засобу. Воно тут виступало як знаковий атрибут, важливий для
природи жанру.
Специфічну стилістику ревю березільці вперто продовжували опановувати
надалі, розуміючи, що, попри небездоганний конкретний результат, вони цією
роботою накопичують досвід — найбільший творчий набуток, ціну якого нічим
не можна виміряти. «Березіль» ще повертатиметься до жанру ревю, але вистава
1929 року лишиться у пам’яті глядачів прикладом яскравої театральної гри, гумористики
— рідкісним феноменом у тодішній мистецькій дійсності. Втім, сам
«Березіль» тоді переживав епопею нескінченного ремонту, який викликав затримку
з цією прем’єрою також.
«Театральний будинок, де розміщався “Березіль”, потребував капітального
ремонту, бо стеля над партером загрожувала завалитися. Виникла потреба оновити
інтер’єр, надати приміщенню для глядачів сучасного стилю. Потребувала
оновлення й техніка сцени. У розробці проекту внутрішньої перебудови театрального
приміщення активну участь узяв головний художник “Березоля”
Вадим Меллер. Зникли старовинні оздоби: бархатна оббивка бар’єрів, м’які крісла
у партері, ліпнина, розмальована завіса. Натомість — тільки поліроване дерево
двох кольорів — темнішого й світлішого коричневого тону. Завіса тепер
здій малася вгору й опускалася додолу» 1154 . А тим часом трупа лишилася без приміщення
на відчутно довгий час. «Більшe півроку зайняття творчого ансамблю
над майбутнім репертуаром відбувались у клюбах робітників освіти, інженерів
та залізничників» 1155 . Театр готувався до нових прем’єр, дебютів нових режисерів,
боровся за подовження життя «Народного Малахія».
Залучення чергового режисерського покоління до активної праці в час посилення
нападок на театр з боку влади, різноманітних сил, що негативно ставилися
до нового курсу театру, закидаючи йому зраду ідеалів «революційного мистецтва»,
— все це утруднювало початок творчого життя харківської генерації учнів
Л. Курбаса. Його самого від педагогічного процесу відволікали все нові соціальнополітичні
проблеми. Водночас, підвищення мистецького класу трупи, утворення
міцного союзу з М. Кулішем сприяли загальному творчому, духовному підйому.
З переїздом до Харкова, очоливши державну інституцію з відповідним кошторисом,
кадровим складом, певними службовими обов’язками всіх учасників процесу,
керівник колективу мав перебудувати й найпринциповіший аспект власної
роботи — педагогічний. І справа полягала не лише у винайденні особливих
форм, але й у, сказати б, чіткій артикуляції Л. Курбасом найближчих березільських
перспектив.
1154
Там само. — С. 64.
1155
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 308.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
390
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
391