Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

атральности». Саме тому, стверджував автор, Л. Курбас, в пошуках оригінального
матеріалу, «не міг пройти мимо нашого українського вертепу. Перше — тому, що,
яко театр маріонеток, вертеп є театром ідеальним у своїй театральности. Друге —
тому, що в історичному надбанні українського театру вертеп має найбільше здорового
і художнього серед української драматичної творчости минулих віків. […]
Поставити вертеп на сцені модерного театру, це річ велика, складна і її не можна
робити так, “з нальоту”, як це, видимо, зробив Молодий театр» 243 .
Режисерська позиція Л. Курбаса ясно свідчила: наміру просто відтворювати
на драматичному кону форми стародавньої народної культури він не мав. Радше
за все, його приваблювала нагода здійснити радикальний творчий експеримент,
спираючись не на новітню драму, а, сказати б, «припадаючи до давніх джерел»;
використати яскраву, самобутню театральність вертепного дійства, керуючись
модерною художньою ідеологією. Саме це і було естетичною програмою вистави.
Відтоді в Театрі Л. Курбаса вертеп як потужний естетичний чинник посідатиме
особливе місце. А безпомилковість суджень Д. Антоновича про чималі «ресурси»
цього, приналежного містеріальній культурі, феномену митець доводитиме
своєю творчістю ще не раз.
З приводу інших, більш конкретних причин появи «Різдвяного вертепу» на молодотеатрівській
афіші безпосередні учасники подій висловлювали різні думки.
Декому пощастило заторкнути принципові сенси поставання цієї унікальної
вистави. Приміром, для Й. Шевченка «Різдвяним вертепом» та «Горе брехунові»
«вперше з’являється розуміння справжньої суті, дійсної природи театру,
розумін ня театру як гри» 244 . В. Василько зауважив, що «це була велика школа для
відчут тя актором форми» 245 . С. Бондарчук (на час створення «Різдвяного вертепу»
— його противник) згодом називав виставу «трампліном у творчому зростанні
Л. Курбаса, А. Петрицького, а разом з ними й всього нашого колективу» і,
водно час, наголошував на її «гострій і яскраві сценічній формі» 246 . На жаль, нам
не поща стило дізнатися про концепцію вистави безпосередньо від постановни ка,
проте маємо наведені В. Васильком слова, з якими керівник Молодого театру нібито
звернув ся до трупи перед початком репетицій 247 . Він закликав повернутися
до дже рел національного театру, в яких можна «угадати зерно, зародки того, що
243
Д. А. [Д. Антонович]. Молодий Театр / Д. А. // Робітнича газета. — К., 1919. — 12 січ.
244
Шевченко І. Молодий Театр: Його роль та робота […]. — С. 10.
245
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 138.
246
Бондарчук С. Молодий театр […]. — С. 154.
247
Сумлінний літописець театральних подій тих часів В. Василько цілком міг досить
точно відтворити думки Л. Курбаса з приводу мети й мотивів постановки, але не варто вважати
ці слова прямою цитатою з Л. Курбаса.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
84
фахового стану акторів, не вимагало їхнього «переоснащення», художнього
до- і перевиховання. Саме в цьому пункті на межі 1910–1920-х років Г. Юра
і Л. Курбас розійшлися категорично й остаточно. Історія Молодого театру відбиває
еволюцію їхнього протистояння в цьому виняткової ваги питанні.
Попри неоднозначне ставлення Г. Юри до шукань Молодого театру, вони стали
для нього плацдармом власної творчої реалізації. І всі процеси, які там відбувалися,
не могли на ньому не позначитися, тим більше, що як актор він постійно
брав участь у виставах Л. Курбаса. Згодом Г. Юра по-різному оцінював діяльність
гурту, але його впливу на власну мистецьку особистість ніколи не заперечував.
Молодотеатрівське середовище, плідні творчі контакти, які уможливлювала
мистецька політика Л. Курбаса, стимулювали професіональне зростання Г. Юри,
відіграючи, безсумнівно, позитивну роль у його (і не тільки) становленні, допомагаючи
йому й надалі торувати власний творчий шлях.
Л. Курбас після київських прем’єр «Едіпа-царя» готувався до наступної роботи
— «Різдвяного вертепу» (побачив світло рампи 8 січня 1919 року). Ре петиційний
період супроводжувався стрімким розвитком украй драматичної внутрішньої
колізії. Її характер і масштаби гранично ускладнювали працю Л. Курбаса,
змусивши його в розпалі роботи скласти з себе обов’язки головного режисера
та голови Товариства, пояснюючи таке рішення намаганням втручатися
в його режисерську діяльність.
Річ у тім, що включення до репертуару «Різдвяного вертепу» серйозно збурило
трупу. Вкрай негативну реакцію на цей вибір демонструвала не лише та частина
трупи, яка неохоче долучалася до регулярного фахового навчання, але й дехто
з прибічників Л. Курбаса, відмовляючи цьому експерименту в будь-якій естетичній
та практичній доцільності. Ті, хто найактивніше опирався лінії Л. Курбаса,
саме тоді отримали визнання публіки, що додавало їм аргументів у наполегливих
вимогах змінити курс. Вони активно закликали уникати ризикованих спроб, таких,
як-от, «Різдвяний вертеп», шукати дальшого зближення з широким глядацьким
загалом, для чого, на їхню думку, не потрібні були ані виснажлива праця, ані
безперервне навчання. Натомість Л. Курбас лишався непохитним.
Його звертання до вертепної культури помітно зацікавило українських інтелектуалів.
Так, зокрема, Д. Антонович висунув оригінальну гіпотезу мотиву щеплення
вертепної культури тогочасному драматичному театру. Він наголосив на пріоритетній
ролі «європеїзації» для нових українських театрів — Державного драматичного
та Молодого, де перший, орієнтуючись на Московський Художній театр,
локалізував довкола цього феномену свій пошук засобів «європеїзації» української
сцени. Другий же рухався «шляхом чистійшої театральности і найкраще
себе почуває у п’єсах символічних і таких, де можна виступати з підкресленням терозділ
перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
85