Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Лесь Степанович» 1397 . Ця подія розгорталася на майже порожньому кону, прикрашеному
невисоким похилим станком, за яким, здавалося, відкривався неозорий
простір, створюючи разючий контраст епізоду в містечку. Старезні, підперті
гнилими стовпами напівзруйновані дерев’яні хібари, пов’язані між собою рипучими
хисткими сходами, в страшній тисняві «наповзали» одна на одну, здіймаючись
під колосники. Щербаті черепичні дахи, трухляві стріхи, дошками забиті вікна,
— усе це могло щомиті розсипатися на порох. Бідність, задуха, брак відкритого
простору робили втечу героїні невідворотною — до трав, квітів, духмяного
подиху вітру.
На жаль, знахідки художників, виразні акторські роботи не врятували виставу
за маловиразною п’єсою зусиллями не надто досвідченого й, можливо, не дуже
щедро обдарованого постановника. Тож «Містечко Ладеню» досить швидко
зняли з репертуару.
Шостий сезон закінчувався показом «Тетнулда» 1398 Ш. Дадіані (прем’єра
15 червня 1932 р.), поставленого В. Скляренком разом із В. Мелером та Ю. Мейтусом
за режисерським планом Л. Курбаса 1399 . Згадки про Сванетію, творчі зустрічі
з руставелівцями наснажували авторів першої постановки грузинської
п’єси на українській сцені. Її вибір визначила рекомендація С. Ахметелі, який сам
розпочав репетиції «Тетнулда», оприлюднивши результати роботи того ж таки
року.
Варто сказати кілька слів щодо твору Ш. Дадіані — «першої спроби створити
радянську трагедію» 1400 . На початку 1930-х років його поціновували неоднозначно.
Зокрема, К. Марджанішвілі в листі до О. Донаурі висловлювався з цього приводу
досить гостро: «“Тетнульд” — коли її зроблено як грецьку трагедію — для
мене є красивою, але коли туди силоміць запхано нібито сучасність — це лакейство,
нікому не потрібна компромісність. Це сором зроблений, сказати б, для порятунку
п’єси. Брехня! Це не лише не рятує п’єсу, а нищить мистецтво взагалі» 1401 .
Ще категоричніше, хоча й з інших позицій твір критикував Ю. Юзовський: «Це
невдала, анемічна, штучна п’єса. Радянська тема — будівництво електростанції
в горах — просто вмонтована в красиву картину звичаїв та натур Сванетії.
1397
Черкашин Р. Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми […]. — С. 87.
1398
У різних джерелах трапляються назви і «Тетнулд», і «Тетнульд».
1399
Спочатку випуск «Тетнулда» планувався на лютий 1932 року.
1400
Каландаришвили М. Проблемы режиссуры Сандро Ажметели / Михаил Каландаришвили.
— Тбилиси: Хеловнеба, 1986. — С. 53.
1401
Марджанишвили К. Творческое наследие, письма, воспоминания и статьи
о К. А. Мар джанишвили […]. — С. 112.
Електростанцію та її героїв можна з успіхом вилучити з п’єси» 1402 . С. Ахметелі
приваблювала в «Тетнулді» драма зіткнення старого й нового: для сванів гора
Тетнулд — така ж святиня, як Олімп для греків, і будь-які зазіхання на неї вважали
святотатством і блюзнірством.
Березільського «Тетнулда» в Харкові сприйняли теж неоднозначно.
Приміром, К. Буревій стверджував: «П’єси, яка б давала матеріяли для хорошого
видовища, нема» 1403 . Втім, робота В. Меллера його абсолютно задовольняла. Це
й не дивно: створений художником образ Кавказу викликав загальне захоплення.
Щодо К. Буревія, то найбільше його вразила скульптурна складова простору:
«ціла череда корів у господі старшини роду» 1404 . В цій виставі художник уперше
продемонстрував талант живописця, створивши кілька великих панно з переважанням
коричневого, темно-зеленого, чорного та синього кольорів, що їх відтіняли
сліпучо-білі лінії та плями. Митець майстерно їх поєднував, демонструючи
прихильність до гами, якій віддавав перевагу Н. Піросманішвілі. Особливо інтенсивними
цю палітру робила гра світлотіні — притаманна місцевому ландшафту,
відтвореному В. Меллером з великим смаком. Він делікатно вписав у гірський
пейзаж характерні архітектурні форми — саклі, сторожову башту, — які виглядали
органічною частиною природи, а не її антитезою.
Панно зображували не лише природу Кавказу, а й горців — його невід’ємну
частину, що їх руйнація ландшафту невідворотно прирікала на дуже болісні
зміни. Ще одним чинником сценографічного образу були станки, котрі «нагадували
тераси гір, передаючи атмосферу спектаклю, її емоційне спрямування.
Пасували аскетично стриманому середовищу і персонажі “Тетнульда”: й ті, що
діяли на сцені, і ті, що урочисто застигли на заднику» 1405 . Здебільшого така конструкція
з несиметрично збитих дошок слугувала імпровізаційною «трибуною»
для промовців. На фоні величних гір вона здавалася хисткою й ненадійною, візуально
програючи скелям в усіх можливих сенсах.
У цілком гармонійному акторському ансамблі «Тетнулда» була своя вершина
— створений А. Бучмою образ старого свана, охоронця давніх народних
звичаїв. К. Буревій зауважив його досить несподівану подібність водночас
і до орла й до вужа: «Бурка, одяг на голові, гострий зір і великий орлиний ніс
дають профіль розкішного гірського хижака. І коли розпускає Аргіжді-Бучма
бурку (за ко роткий час він так навчився носити бурку, що вона йому слухняна,
1402
Юзовский Ю. Героический театр: К гастролям театра им. Руставели в Москве и Ленинграде
/ Ю. Юзовский // Литературная газета. — М., 1933. — 5 июля.
1403
Буревій К. А. Бучма: монографія / К. Буревій. — Х.: Рух, 1933. — С. 29.
1404
Там само.
1405
Кучеренко З. Вадим Меллер […]. — С. 61.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
472
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
473