Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Стаття Л. Курбаса — перший програмний мистецький документ у новій історії
українського театру, у якому автор поставив діагноз театральній ситуації, задекларував
власні наміри щодо її змін. Стаття викликала загальний інтерес, жваві відгуки
і прибічників, і супротивників Молодого театру. Останнім особливо дошкуляла
теза про нинішній стан вітчизняного сценічного мистецтва, що поставало жертвою
«антиукраїнського режиму, це недодумана думка, недотягнений жест, недонесений
тон. Це в кращому разі кілька могіканів великої епохи Кропивницького,
Тобилевичів і їх перших учнів, котрих традиції ідуть врозріз з потребами, стилем
і якістю сього репертуару, котрий єдино нас одушевляє. В гіршому разі це плоский
епігонізм, мізерна копія Корифеїв, атмосфера грубого ділєтантського відношення
до мистецтва, серед котрої жменька самостійних талановитих одиниць ламає
своє життя, поневолі теряє індівідуальність і зживаючись з традиціями, старіється
для всякого нового почину. Ніякої культури, жеста, слова, стилю. Розуміння
Мистецтва як у пересічного ляїка» 50 . Наразі, якщо наведене твердження Л. Курбаса
ще могло претендувати на більш-менш позитивну реакцію театральної спільноти,
то випад у бік ідейно-тематичних зацікавлень значної частини національно свідомих
громадян заторкував надто болючий предмет: «Українофільське козако- і побутолюбство
далеко не вичерпує наших душевних інтересів. У формах мистецтва
традиції старого українського театру зовсім не підходять до нашого репертуарного
змісту. Тому хочемо творити нові цінності» 51 .
Вкупі з декларованим наміром «брать російських навчителів для вироблення
у нас технічних готовостий спільних артистові кожної нації. Не брать ніякого чужого
режісера, що нав’яже нам традиції російські чи українофільські. Вчиться
і шукать самотужки» 52 , — попередню тезу дехто розцінив як відверту «зраду національних
інтересів», тим паче, що на передній план Л. Курбас висував не політичні
чи національні, а саме естетичні пріоритети. Він майже не сумнівався
у тому, що реакція глядацького загалу на спроби Молодого театру буде, радше
за все, негативною: «Ми побачили, що в сучаснім українськім театрі немає для
нас місця», і головне, — «зрозуміли […], що Мистецтво — це уміння. І ми побачили
ясно, що нам не тільки нікуди іти, а також ніде учиться» 53 . Випад у бік старшого
покоління розцінили як безжальний, нищівний. Він став причиною відрази
частини театральної громадськості до всього того, чим переймався перший національний
театр студійного спрямування.
50
Курбас Л. Молодий театр. (Генеза — завдання — шляхи) / Лесь Курбас // Робітнича
га зета. — К., 1917. — 23 вер.
51
Там само.
52
Там само.
53
Там само.
Чи не означало це, що Л. Курбас взагалі ігнорував набутки старшої генерації
національної інтелігенції? Ні, він віддавав їй належне. Однак його бачення першочергових
завдань театру було значно радикальнішим за ті, що, з одного боку,
обстоювало старше покоління митців, а, з іншого, — прибічники поміркованого
«європеїзму». Л. Курбас був переконаний: «Наша поява тісно зв’язана з розвитком
української інтелігентської думки і орієнтації духовної. В літературі нашій,
що досі найбільш ярко відбивала громадянські настрої, ми бачимо після довгої
епохи українофільства, романтичного козаколюбства і етнографізму, після
“Модернізму” на чисто російських зразках — зворот великий, єдино правильний,
єдино глибокий. Се зворот прямо до Европи і прямо до себе. Без посередників
і без авторітетних зразків. В Мистецтві шлях єдиний» 54 . Фактично, митець декларував
прихильність до національного модерністського дискурсу, що з часом
знайде підтвердження в репертуарній політиці його театру, а найбільше — у запроваджених
ним методах опрацювання драматичних творів.
Був ще один гранично дратівливий пасаж у статті лідера Молодого театру,
що викликав різкий опір впливових кіл української спільноти, яка перебувала
на передньому краю політичної боротьби і мала назагал сталі мистецькі ідеали.
Л. Курбас декларував ідеї розвитку національної сцени, з якими ці кола не погоджувалися.
Він, приміром, стверджував: «Ми же розуміли, що коли не помилковий
наш шлях, то наше діло іменно тому, що виходить із чистого мистецтва, дасть
більше рідному народові, чим вся наша неуміла агітація і громадянська праця» 55 .
Відтак, Л. Курбас давав зрозуміти, що повстає проти заміни прямої функції
театру як певного інституту на будь-яку іншу (зборів, партій, газет). Натомість
вимоги постійного фахового вдосконалення, збагачення мистецького арсеналу
вказували на пріоритетність зовсім інших цінностей: «І ми зрозуміли, що новий
український театр не може ні в якому разі повстати зараз. Що він витворюватиметься
роками. […] Роботу будемо вести головно в “Cтудії”, де будемо шукати
форм, а репертуарний театр має бути полем, де наші досвіди находитимуть
приложеннє» 56 . Л. Курбас, не криючись, стверджував ідею «театрального» театру,
що визнає над собою лише закони художньої правди, вірністю яким він сподівався
краще прислужитися нації.
У тодішній політичній ситуації ідея служіння «чистому мистецтву» декому вида
валася, у кращому випадку, бравадою та безвідповідальністю. Можливо, саме
тоді у свідомості окремих очільників згадуваних вище політичних кіл зароджується
недовіра до Молодого театру і Л. Курбаса. Пізніше один із найвпливовіших
54
Там само.
55
Там само.
56
Там само.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
24
розділ перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
25