Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

під носить драматурга, дає силу, примушує працювати і т. д» 1049 . Безкінечні закиди
ідео логічного порядку, що хвилями без упину накочувалися на авторів «Народного
Малахія», спричинялися і самою п’єсою, і політичним контекстом.
Авторам закидали викривлення картини будівництва соціалізму, нерозуміння
процесів народження нової дійсності, ідейну плутанину, націоналістичну тенденційність.
Боротьба за сценічне життя вистави була відчайдушною — і шляхом
численних переробок, і засобами публіцистики. Зрештою, соціальні реалії кінця
1920-х — початку 1930-х років поставили драматурга перед необхідністю виправдовуватися,
щось пояснювати, каятися. Незважаючи на всі зусил ля, постановка
«Народного Малахія», пройшовши (з примусу державних ор ганів влади) крізь
три редакції, врешті була заборонена для показу як ідейно хибний твір.
Перипетії створення і заборони «Народного Малахія» належать до найдраматичніших
у вітчизняній театральній культурі. Вони знакова подія в долі
«Березоля», всього, так званого, лівого революційного театру. Всі ці переслідування
прекрасно унаочнюють реальне ставлення більшовиків до завдань мистецтва,
що їх влада залишила театру в новітній соціально культурній ситуації.
«Народний Малахій» — межа, яка розділяє період ідеологічного єднання
із владою та час поглиблення протиріч між ними в ідейній сфері, розходження
світоглядні, духовні. Відчуття кризи гуманістичних цінностей роз вертає
Театр Л. Курбаса в особливому напрямку. Втім, це стосується, головно, лідера
«Березоля», позначаючись не на всіх його учнях, характеризуючи далеко не всю
продукцію театру. Щодо самого керівника — принциповим спонукальним моментом
його творчості стає співпраця з М. Кулішем — найважливіший стимул
для пошуку нових шляхів у національному мистецтві.
З «Народного Малахія» починається історія утворення своєрідного варіан ту
авторського театру, започаткованого І. Котляревським та Г. Квіткою-Ос нов’яненком,
розвиненого в діяльності М. Кропивницького, М. Старицького, І. Кар -
пенка-Карого, П. Саксаганського та М. Садовського. Ідейна, мистецька, технологічна
злютованість усіх чинників такого типу театрального організ му формує
певну мистецьку школу. Тож, альянс М. Куліша з Л. Курбасом, В. Меллером, усім
складом «Березоля» закладає базис аналогічної форми творчого єднання, що дає
підстави розглядати їхній союз як новітній різновид характерного для української
сценічної культури авторського типу театру.
Сама історія постановки «Народного Малахія» є прецедентом уже з огляду
на те, що авторові довелося зробити, фактично, три варіанти п’єси. З першим драматург
познайомив трупу 1927 року, коли колектив перебував на літньому відпочинку
в Одесі. Л. Курбас (на той час працював над забороненим згодом «Войцеком») одразу
поринає в роботу над твором М. Куліша і 3 березня 1928 року пропонує нову виставу
для громадського перегляду. Проте, дозвіл на публічний показ вони отримали
лише за місяць. І до кінця сезону, лічені тижні вони показують «Малахія» майже
20 разів. На вимогу влади до початку сезону драматург і театр працюють над другим
варіантом, однак, через невдоволення «замовників» результатами переробки (визнаною
косметичною), мусили вдатися до рішучіших змін. Створюється третій варіант,
який керівні органи дозволяють показати киянам під час гастролей «Березоля»
у травні — червні 1929 року, а харків’янам — восени. У такому вигляді «Народного
Малахія» репрезентували по закінченні сезону в червні та липні 1930 року на гастролях
(Херсон, Дніпропетровськ). Коли восени 1930 року театр відновив роботу
на стаціонарі, багатостраждальну виставу заборонили остаточно.
Драматичними були й умови поставання самої п’єси: під час її написання загострилася
ситуація навколо ВАПЛІТЕ, яке невдовзі мусило самоліквідуватися після
жорстокого цькування й звинувачення у націоналізмі. Згодом на театральному
диспуті 1929 року, коли вистави за творами М. Куліша у «Березолі» і сам цей
театр потрапляє під шквал голобельної критики, М. Хвильовий поставить твори
М. Куліша поруч із п’єсами Грибоєдова і Гоголя: «Тільки епохальні п’єси викликають
такі дискусії, яку викликали “Народний Малахій” і “Мина Мазайло”, тільки
обмежені люди не розуміють, що саме такі п’єси і роблять в театрі епоху» 1050 .
Серед численних спроб окреслити головні ознаки «системи» ВАПЛІТЕ —
М. Куліш — «Березіль» чільне місце належить В. Петрову, який на початку 1940-
х років стверджував: «Досить з усіх ваплітян згадати тільки про одного, про
Миколу Куліша, щоб з усією ясністю зрозуміти, що важила в українській літературі
ця група і який великий удар наніс більшовизм українській літературі ліквідацією
“Вапліте”. Куліш як драматург — це зоряний патос нового українського
театру. П’єси Куліша (“97”, “Народній Малахій”, “Мина Мазайло”, “Патетична
соната”) визначають вершковий досяг української драматургії за останні десятиліття.
Чим був в галузі театру “Березіль”, створений Лесем Курбасом, тим у галузі
драматургії був Микола Куліш. В особі Куліша “Березіль” знайшов свого драматурга,
і Куліш в “Березолі” свій театр. Курбас і Куліш сполучалися, щоб визначити
шляхи модерного українського театрального мистецтва. М. Куліш ішов у річищі
того ж літературного творчого стилю, що й Микола Хвильовий. Хаотичний
і неврівноважений ліризм, патетика, сполучена з поривчастістю і сповнена одночасно
якоїсь хоральної повноти звучання, спазма напруженого й урваного почуття,
імпресіоністична розхристаність, абстрактна реалістичність символіки,
1049
Театральний диспут: [виступ М. Куліша] // Радянський театр. — Х., 1929. —
№ 2/3. — С. 102.
1050
Театральний диспут: [виступ М. Хвильового] // Радянський театр. — Х., 1929. —
№ 2/3. — С. 95.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
352
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
353