Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

мистецьку спроможність, але не провіщаючи собою ніяких радикальних художніх
зрушень, принципових творчих установок, робота Б. Тягна виявилася прохідною
у буремній біографії «Березоля». Вже за місяць В. Інкіжинов покаже
«Мікадо» — лідера продажу харківського театрального сезону, вистави, що завершила
його ніби театральним знаком оклику.
В. Інкіжинов повертається до Харкова для постановки першої на березільській
сцені оперети — «Мікадо» (13 квітня 1927 р.) 982 М. Йогансена, Остапа Вишні
та М. Хвильового за А. Салліваном і В. Гілбертом. Свій інтерес до цього жанру
керівник «Березоля» оприлюднив за рік перед тим: «Про сучасну оперету […]
не доводиться говорити. Вона нікудишня і в той же час шкідливий пережиток старого
часу, так у нас, як і в Росії. Що до української оперети, то її треба утворити.
Бо ж існує оперета, як певний попит, що його задовольняють за старим шаблоном
та трафаретом і що до репертуару й що до виконання» 983 . Тож, Л. Курбас
пропонує створити свій театр оперети: «Нова українська оперета […] повинна
вирости з того типу театру, що зараз найбільш потрібний — це театр сатири» 984 .
Досвід, передусім, «Шпани», всієї сатиричної лінії «Березоля», пластична
розвиненість, музичність, стильова чутливість трупи дозволяли сподіватися
на непогані результати. Їх свого часу досвідчений критик навіть конкретизував:
«Отже, постановка “Мікадо” має два цінних завдання — конструювати оперетусатиру,
що відповідала б соціяльним і соціально культурним устремлінням нашої
доби (через деструкцію форми старої оперети та її змісту), це — по-перше,
і по-друге — в самій постановці цієї оперети дати сатиричний зміст, “кореспондувати
до глядача” сьогоднішнім злободенним словом» 985 . Оцієї злободенності,
сатирич ності додавали, насамперед, інтермедії на сучасні теми, актуалізуючи
сценічний твір. Врешті, в інтермедійному плані «Мікадо» виявився неугавний березільський
інтерес до comedia dell’arte. Щодо східного колориту, то напівмонгол
В. Інкіжинов був кращою кандидатурою на роль постановника «Мікадо» не лише
через етнічну приналежність та близьке знайомство із культурою Сходу — його
естетичні принципи відповідали програмним цілям «Березоля». Декларуючи свої
наміри, він зауважував: «Це одна із найстаровинніших англійських опереток, яку
я вирішив перетворити на певний елегантний балаґан. Я хотів сполучити гостро-
982
Також про виставу див.: Єрмакова Н. Валерій Інкіжинов у «Березолі» / Наталія
Єрмакова // Аркадіа. — Одеса, 2005. — № 2. — С. 6–13.
983
[Курбас Л.] Народній артист Республіки Лесь Курбас про Українську оперету
// Но ве мистецтво. — Х., 1927. — № 8. — С. 3. — Без підпису.
984
Там само.
985
Гудран Ж. [Ю. Смолич] «Мікадо» в «Березолі» / Ж. Гудран (Смолич) // Нове мистецтво.
— Х., 1927. — № 16. — С. 2.
ту виразу, що характеризує китайський театр, із засобами європейської “комедія
делль’арте”. Я шукав гри точної, веселої, злої» 986 .
Зрозуміло, що брак чіткої вказівки на конкретний національний театральний
«генотип» (Китай чи Японія?), свідчить про другорядність цього моменту. «У казковий
“японський” сюжет було вкраплено тексти, репризи, куплети, у яких легко
розпізнавалася радянська дійсність, міцніюча канцелярська бюрократія з її “паперовим”
стилем керівництва й розходженням між словом та ділом» 987 . Тема бюрократичної
вакханалії, започаткована у «Шпані», продовжувала хвилювати березільців.
Фантастична «Японія» нікого не вводила в оману — все було до болю
рідним і давно відомим. Але, як це часто траплялося із митцями кассандрівської
вдачі, навіть в оперетці у них знайшовся акцент, що його згодом довго будуть згадувати
вцілілі березільці: неймовірно комічний придворний кат Ко-Ко — незмінний
«атрибут» бюрократичної державної машини, у блискучому потрактуванні
М. Крушельницького.
Сатира у цій виставі, дійсно, вдяглася в опереткові шати, втім, не втрачала разючої
гостроти. Але інтрига полягала в тому, що оперетку хотіли, з одного боку,
використати, а, з іншого, — «подолати». Стосовно першої позиції, варта уваги
думка В. Блавацького, чия робота у численних галицьких трупах 1920-х років
рясніє ролями в оперетковому репертуарі: «Ні один тодішній суто оперетковий
театр не зумів би так цікаво поставити оперету, найти стільки нових мистецьких
засобів в цій збаналізованій ділянці Театру, як це зробив “Березіль”» 988 .
Друга позиція вказує на бажання подолати, так звану, «специфіку», а, насправді
— штампи, міщанські смаки, те, що називалося «фрачно-викотним» оперетковим
«шармом». Вибір твору, в якому кімоно долає хоча б цю ознаку, був першим
кроком на шляху нищівної боротьби зі «специфікою». Ігнорування «принад»
відповідного ґатунку — другим кроком. Переважання сатиричних акцентів
довершувало цей наступ.
Осягання опереточної премудрості мусило починатися з лібрето та редакції
музичного матеріалу, що з успіхом здійснив композитор Богдан Крижанівський.
Зусиллями Майка Йогансена, Остапа Вишні та Миколи Хвильового жарти, дотепи,
куплети утворили літературний ґрунт, на якому розвивався сюжет, будувалася
дія. Особливим був і «капустяний» присмак — стихія театральної пародії,
розіграшу вирувала по сцені. Її простір В. Меллер художньо переосмислив, зробивши
середовище театральним і дотепним, чим дуже потішив публіку. В театрі
986
Інкіжинов В. Про Леся Курбаса / Валерій Інкінжинов // Лесь Курбас у театральній
діяльності, в оцінках сучасників, — документи […]. — С. 449.
987
Черкашин Р. Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми […]. — С. 48.
988
Блавацький В. Спогади […]. — С. 129.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
330
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
331