Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

огляд «Жовтневий петрушка» 401 . Обидві роботи показували, як правило, в один
вечір. Репетиції огляду нагадували тим, хто працював у Молодому театрі, часи,
коли Л. Курбас сідав за рояль, імпровізував, змушуючи акторів включатися у дію,
й у такий спосіб «зрощував» виставу.
«Жовтень» — видовище неоднозначної жанрової природи. М. Верхацький
у нарисі про шляхи «Березоля» писав напочатку 1930-х років: «Місце й час
дії — невідомі: може, Європа, може, половина ХІХ ст., а, може, в час імперіалістичної
війни. На сцені король і, звичайно, найгірший король, якого тільки можна
собі уявити — старий ледацюга, розпусник… Таке ж і все королівське оточення.
Над бідним людом тяжко знущаються… Піддані здіймають повстання
і вбивають короля, чому допомагає одна з королівських фавориток, у якої роман
з ватажком повстанців» 402 . Й. Гірняк, сказати б, додав до наведеного вище
ескізного портрету «Жовтня» власну згадку про хореографію цього епізоду:
«Міністри, генерали, придворні дами танцюють дуже популярний танок “падеспань”.
Уся ця знать напудрена причесана, розкішно вдягнена, але похожа
на воскові фігури з паноптикуму, довго й завзято танцює» 403 . Як бачимо, у виставі
вистачало місця для сатири, мелодрами, буфонади. Більш як через півстоліття
під цим кутом зору погляне на «Жовтень» О. Запорожець: «Тут органічно
поєднувалися певна експресіоністська збудженість — з іронією, майже фарсом
(сцени з королем, наприклад, який так вигадливо, як скоморох, пиячив!),
мелодрама — з пародією на неї. Чого в “Жовтні” не було, так це ювілейної патоки
і пафосу, які надто вже полюбляли деякі прихильники “театру масових видовищ”
— це було справжнє мистецтво! І важливо, що його робили молоді, натхненні
художнім задумом і фізично розвинені люди: їхня тілесна краса і чіткість
дій теж чогось вартували» 404 .
Перший сценічний твір МОБу киянам припав до душі, хоча у пореволюційні
роки вони передивилися безліч агіток. Наразі березільська мала серйозну перевагу,
теж зауважену О. Запорожцем: «“Жовтень” — вистава просто блискуча
за своїм рішенням, недооцінена критикою того часу, втім, і самим Курбасом.
Завдання побудови агітаційного видовища з гранично ясним ідейним спрямуванням
вирішувалася в ньому на рівні високої художньої майстерності» 405 .
З наступною прем’єрою — «Руром» 406 — твором естетично складнішим, березільці
не забарилися, показавши його вже 24 лютого 1923 року. Сам постановник
оцінював нову роботу не дуже високо, а з приводу літературної основи зауважив:
«“Рур” — це театральна штука, а не п’єса» 407 . Її сюжет апелював до нещодавнього
захоплення Францією частини німецьких територій. Текст, за Й. Шевченком,
Л. Курбас склав сам, із «підручних засобів»: «За зміст аґітки […] було взято свіжі
газетні відомості. Пролетаріят СРСР пильно тоді слідкував за революційними
подіями в Німеччині, ці події — центральний момент п’єси. Це була хроніка, жива
і злободенна. Вакханальна зміна кабінетів, знецінення валюти, страйки робітників,
опір фашистів, червоні загони — все це в яскравих театральних образах було
втілено в цій аґітці. Цю річ, згідно з самим характером місця дії (вулиця), було показано
в різкому й гострому плані лубка» 408 . Згадка про вулицю вказує на засоби
демонстрації «Руру», який у жовтневі свята показували по всьому Києву, переважно
на платформах двох вантажівок.
Те, що «Рур» був агіткою, не знімало з постановника відповідальності за її художню
якість. Відтак, зрозуміло, чому Й. Гірняк, змальовуючи свої перші враження
від Об’єднання, звертався, головно, до репетицій «Руру». Його особливо
зацікавили нові акторські технології, вразило, що в цьому видовищі «усе ж таки
домінував пластичний жест, який часто переходив у цілу вереницю руху, що нагадував
балетних мімів, які жестами замінюють слово. У “Рурі” жест переходив
у слово, а слово в рух, і це разом творило дію» 409 .
Цього разу Л. Курбас інакше, ніж у «Жовтні», вирішував проблему сценічного
про стору. Тепер події вистави розгорталися вже не на порожній сцені: «на помості,
чи навіть на пло щі, з’явився чотирикутній конус у три метри завширшки
і п’ять заввишки, який міг обертатися довкола своєї осі. На кожній стінці була
зазначена місцевість чи установа, де відбувалася подія, що мала відношення
до теми» 410 .
Згодом Л. Курбас називатиме перші сценічні опуси Об’єднання виявом
«наївно го ентузіазму», з чим не погоджувався П. Рулін: «Оці перші дебюти
“Березоля” були прегарною синтезою набутого у найрізноманітніших попередніх
театральних експериментах досвіду. Обидві яскраві, соковиті, вони добре
401
Ю. Бобошко подає дещо уточнену назву «Жовтневий петрушка дядька Кіндрата».
Див.: Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас […]. — С. 73.
402
Верхацький М. 10 років театру, 1932–1933 рр. [Машинопис] / М. Верхацький —
ІМФЕ НАН України, Ф. 42, од. зб. 14.
403
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 150.
404
Запорожец А. Мастер […]. — С. 166.
405
Там само. — С. 165–166.
406
Й. Гірняк стверджував, що вистава складалася з двох картин (Гірняк Й. Спомини
[…]. — С. 150), Й. Шевченко — з дев’яти (Див.: Шевченко Й. «Березіль» // Шевченко Й.
Сучасний український театр: збірка статтів …
407
[Курбас Л.] Тексти, документи різних років: 1920–1933 рр. [Рукопис; машинопис] …
408
Шевченко Й. «Березіль» […]. — С. 63–64.
409
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 151.
410
Там само.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
148
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
149