Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

за все, молодотеатрівці не зважали на жодні політичні алюзії, тим паче, не діяли
на користь конкретної політичної сили.
Поява «Доктора Штокмана» в репертуарі Молодого театру нагадувала ситуацію
з появою «Лікаря Керженцева». Ймовірно, Л. Курбас, дбаючи про формування
корпусу українських режисерів, продовжував сприяти самостійним постановкам
колег. В Молодому театрі нікого не позбавляли шансів заявити про себе
на цій ниві. Першими з того скористалися Г. Юра та С. Семдор, але їхні роботи
не викликали ентузіазму ані молодотеатрівців, ані публіки, ані критичного загалу.
Попри позиціювання постановників-дебютантів як прибічників ідеї естетичного
оновлення українського театру, здобуті ними результати цього, на жаль, не засвідчили.
У стилістичному сенсі їхній доробок нагадував вистави психологічнопобутового
плану, поширені в тогочасній російській провінції. В своїх методичних
підходах і С. Семдор, і Г. Юра орієнтувалися на практику не експериментального,
а «виробничого» театру. Тож, недаремно окремі колеги закидали їм «ігнорування»
програмних настанов колективу. «Лікар Керженцев» та «Доктор Штокман»
були витворами поміркованого «європеїзму» і цілком могли з’явитися на кону
таких театрів як Національний, Державний драматичний, М. Садовського. Риси
радикального експериментаторства не надто позначали й наступну постановку
Л. Курбаса — виставу «У пущі». Сам режисер вважав її невдалою і не передбачав,
що вона активно фігуруватиме в афіші наступного сезону.
Сценічна доля п’єс Лесі Українки в українському театрі була й лишається доволі
драматичною. Оцінка, яку в 1943 році Ю. Шевельов дав роботі В. Блавацького
на цій ниві, на жаль, є актуальною і нині: «Це ще не є той театр, який би поетка собі
скорила, поставила собі на службу. Такого театру — театру Лесі Українки — ще
немає і невідомо, чи може він бути» 147 . Принципово змінити ситуацію не пощастило
й Молодому театру, хай би як шанобливо в ньому не ставилися до спадщини поетеси.
Оскільки Л. Курбас збирався у наступному сезоні поставити «Оргію», можна
припустити: звернення до її драматургії мало для режисера програмний сенс 148 .
Його особлива увага до певних п’єс Лесі Українки дозволяє виокремити в «Оргії»
та «У пущі» тематичний шар, найбільш важливий для режисера — ці твори заторкують
делікатну сферу стосунків художника з довкіллям. Л. Курбас перший у національному
театрі виявив посилений інтерес до згаданої «гарячої» теми й розглянув
її з принципових позицій. Не можна виключати й впливу на його вибір обста-
147
Шерех Ю. Театр Лесі Українки чи Леся Українка в театрі? // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя:
література, мистецтво, ідеології. [В 3 т.] / Юрій Шерех. — Х.: Фоліо, 2012. —
Т. 1. — С. 365.
148
Ю. Блохин згадував про намір Л. Курбаса поставити «В катакомбах», але документальних
підтверджень цієї версії виявити поки що не вдалося.
вин життя Молодого театру, особливо зіткнень з різними владними інституціями:
це підігрівало інтерес керівника колективу до теми протистояння Митця і Влади,
Митця і Натовпу, що їх з блиском розкривала в своїх п’єсах Леся Українка.
На жаль, сьогодні майже неможливо відтворити образ вистави «У пущі».
Адже, приміром, Ю. Блохин у найретельнішому огляді історії Молодого
театру обмежився лише кількома реченнями: «Ставилася “У пущі” в стилі
реалістично-романтичному. Монологи вимовлялися з певною акцентацією віршу.
Підкреслювались ліричні моменти» 149 . П. Самійленко та С. Бондарчук своїми
спогадами тільки злегка пожвавили цю картину. Актрису найбільше хвилювала
проблема творчо-виробничих стосунків постановника і виконавця в репетиційному
процесі. З цього приводу вона окремо виділила різницю в ставленні
до акторів у процесі репетиції Л. Курбаса та пересічних постановників. Більшість
із них, на її думку, надто рано висуває до виконавця радикальні вимоги, а той «ще
десь сліпо блукає по ролі, не знаючи, як до неї підступитися. Такі режисери досягають
одного: слабодухі актори починають більш чи менш вдало копіювати режисерські
інтонації і вбивають власну творчість. Це пряма протилежність методам
Курбаса. Він запалював уяву актора, кликав до співтворчості, до колективного
пошуку. І зробив це однією з найперших засад “Молодого театру”» 150 .
Щодо нових, оригінальних прийомів роботи над п’єсою Лесі Українки, то згадку
про них знаходимо лише у Й. Шевченка — першого, хто розглядав проблеми
студійного досвіду колективу, а також спробував позиціювати виставу «У пущі»
серед інших постановок Молодого театру. Зокрема, він аналізував важливу проблему
фахового навчання — розвинення техніки сценічного жесту, розділивши її
на окремі напрямки. З одного боку, актори відкривали для себе «роль і місце жесту
стилізованого», пізнаючи його природу в роботі над «Едіпом-царем», «Горе
брехунові», «Різдвяним вертепом». З іншого — «шукаючи секретів виразу жесту,
елементу допов нюючого або змінюючого емоцію, “Молодий театр” […] не міг залиштися
з жестом — мертвою формулою. В силу діалектики речей він прийшов
до жесту виражаючого на підставі певних законів природи матеріялу. До цього
етапу роботи можна віднести етюди Олеся, “Йолю”, почасти “У пущі”. Звичайно,
вповні розв’язати це величезне завдання “Молодому театру” не довелося, але важно
те, що проблему поставлено було яскраво й виразно. Дано товчок. Накреслено
завдання» 151 . Й. Шевченко навіть вважав, що помітне піднесення культури жесту
робило перші постановки Молодого театру («У пущі» включно) конкурентноспроможними
з, приміром, виставами театру «Соловцов». Його точку зору по діляв
149
Блохин Ю. [Ю. Бойко] Молодий театр […]. — С. 167.
150
Самійленко П. Незабутні дні горінь […]. — С. 38.
151
Шевченко І. Молодий Театр: Його роль та робота […]. — С. 8.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
52
розділ перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
53