Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

художнього виразу. Але він зважився на більше — спробував визначити природу
культивованого тоді Молодим театром стильового пошуку. Там, де Л. Курбас
зупинявся, не пропонуючи жодних конкретних визначень, Ю. Блохин, щоправда,
майже через двадцять років, пропонував конкретні визначення. Він стверджував,
що у Л. Курбаса провідним мотивом було заперечення реалізму та пошук «імпресіоністичного
виявлення». Другий сезон колективу критик саме так і визначає
«спробами, більш чи менш вдалими, відшукати імпресіоністичні засоби впливу
на глядача, відшукати “стиль часу”» 182 .
Сучасний дослідник М. Гринишина вважає «Театральний лист» та передмову
Л. Курбаса до книги В. Обюртена «Мистецтво вмирає» 183 публіцистичною спробою
визначити естетичний сенс власної творчості як безкінечний процес художнього
самовиразу, слушно наголошуючи: у пошуках «визначальних рис “стилю часу”, що
згодом отримує назву “генеральний стиль доби”, Л. Курбас не дійшов навіть наприкінці
1920-х років» 184 . Згодом він говоритиме про інтерес до символізму, експресіонізму,
конструктивізму, на практиці використовуватиме образну мову різної стилістики,
але в «Театральному листі» ні про які стильові пріоритети не йдеться.
Подальшу естетичну розбудову стримували «атавістичні» прояви, так званого,
«акторського» театру, подолання яких Л. Курбас пов’язував із утвердженням
принципів режисерського театру. Саме в цьому питанні лідер гурту не знаходив
порозуміння з певною частиною трупи, яка закидала йому «відхід» від ідей,
декларованих при народженні Молодого театру і вважала несумісними процеси
зростання індивідуальної майстерності актора із завданнями режисерського театру.
Отож, Молодий театр увійшов у другий сезон із цілим букетом протиріч,
рефлексій, сумнівів, натомість маючи за плечима плідну одеську епопею — позитивно
сприйняті місцевою публікою вистави, низку прем’єр, що їх з не меншим ентузіазмом
прийматимуть кияни.
ДРУГИЙ СЕЗОН (1918–1919)
Другий сезон театр відкрив 16 листопада 1918 року «Едіпом-царем». На його
кону з’явилися згодом «Кандіда» Б. Шоу, «У пущі» Лесі Українки, «Горе бре-
182
Блохин Ю. [Ю. Бойко] Молодий театр […]. — С. 164.
183
Переклад Л. Курбас здійснив у червні 1918 року.
184
Гринишина М. До питання перших концептів історії українського театру ХХ століття
/ Марина Гринишина // Мистецтвознавство України: збірник наукових праць / Академія
мистецтв України; Ін-т. сучасн. мист-ва.; ред. кол.: А. Чебикін (голова) [та ін.]. — К.:
Музична Україна, 2005. — Вип. 5. — С. 126–127.
хунові» Ф. Грільпарцера, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Різдвяний вертеп»,
«Гріх» В. Винниченка, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра, «Шевченківська вистава».
22 квітня було показано прем’єру опери М. Лисенка «Коза-дереза» (режисер
Л. Курбас, художник А. Петрицький), здійснену, головним чином, учнями Студії
при Молодому театрі.
Відкриття Студії, чия історія виявилася дуже короткою (вона проіснувала
всього півроку), відбулося приблизно за місяць до початку другого сезону.
Л. Курбас хотів, аби в здійснюваних ним реформах брала участь зовсім «зелена»
молодь, яка б йому творчо цілком довіряла. Адже динамічне мистецьке життя
завжди потребує припливу нових сил, більш відкритих до актуальних художніх
віянь. Студія проклала шлях у мистецтво відомим у майбутньому акторам:
П. Нятко, Г. Ігнатовичу, Л. Болобану, М. Марич, Л. Предславичу, О. Швачку,
Л. Лип ківському, В. Онацькій, П. Гайворонському, Д. Грай та ін.
Окрім того, до започаткування Студії Л. Курбаса спонукали деструктивні
процеси у молодотеатрівському середовищі, що невдовзі призвели до глибокої
творчої кризи колективу.
Навчання в Студії поєднувало фахові заняття з участю в щоденному виробничому
житті театру. Цей принцип дістав розвиток у подальшій роботі Л. Курбаса.
Від самого початку студійці залучалися до масових сцен; їм доручали маленькі
ролі, здебільшого у виставах Л. Курбаса: «Едіп-цар» (П. Нятко, Л. Предславич),
«Горе брехунові» (П. Нятко), «Різдвяний вертеп» (Л. Болобан). Слідом за Л. Курбасом,
Г. Юра запропонував Л. Болобану для дебюту роль фельд фебеля в «Гріху»,
а В. Васильєв Г. Ігнатовичу — роль Даміса в «Тартюфі».
Усе це відбувалося паралельно з підготовкою прем’єри «Едіпа-царя» та облаштуванням
колективу в приміщенні на Прорізній. Студійці одразу поринули
у вир виробничої та творчої діяльності, безпосередньо знайомлячись із внутрішнім
життям театру. Їхнім фаховим зростанням опікувався Л. Курбас і досвідчені
молодотеатрівці. Керівник колективу «вів основну дисципліну — “Систему
виховання актора” 185 , поставив зі студійцями вистави: “Зима і Весна” та “Коза-
Дереза” М. Лисенка. Остання кілька разів пройшла навіть у черговому репертуарі
театру» 186 . Тодішній початківець Г. Ігнатович своїми педагогами називає
В. Василька та М. Терещенка, а П. Нятко — ще й В. Васильєва. Всі згадувані особи
викладали у Студії безкоштовно. Л. Курбас до виховання майбутніх акторів
залучав не лише співробітників Молодого театру, але й, приміром, М. Мордкіна
185
П. Нятко називає дисципліну «сценічні етюди», див.: Нятко П. Сторінки мого життя
/ Поліна Нятко // Про Поліну Нятко: збірник / упоряд. Т. Й. Стах. — К.: Мистецтво,
1985. — С. 18.
186
Ігнатович Г. Pro futurо […]. — С. 124.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
64
розділ перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
65