Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

розвит ку авангардної культури з її публічним декларуванням програмних мистецьких
ці лей. «Відомо, що авангард завжди висуває паралельний мистецтву словесний
текст: маніфести, різного роду статті, заяви, які робляться на кожному
кроці. Для визначення того, що таке авангард, вони надають матеріал, жодним
чином не менший, аніж самі твори мистецтва, і є так само важливими» 108 . Виступ
Прологу в цьому сенсі цілком відповідає наведеній характеристиці, попри те, що,
власне, вистава Л. Курбаса за всіма своїми естетичними ознаками належала символістичній,
себто, модерній, а не авангардній культурі. Пролог своєю появою ніби
провіщав наближення нової мистецької доби.
У перший сезон новоутвореного студійного театру найвиразнішою була палітра
символізму, яка приваблювала Л. Курбаса можливістю концентрувати увагу
на прихованій сутності буття, на суперечливому внутрішньому світі людини.
Саме цей напрямок уможливлював відтворення життя людського духу в особливій
умовно-поетичній формі, допомагав запобігати неконтрольованим рефлексіям,
проявам натуралізму.
В образі П’єро Л. Курбас виголошував програмні цілі Молодого театру: «І завдання
для актора і для режисера ясні: одкинути недоречне, другорядне, шкідливе:
типовість, характерність індивідуальностей, тонкощі й вірність психологічних
переживань, життєву правдоподібність гри і обстановки — і зосередити свою
працю й увагу, щоб у своїй сфері держатися методу автора і ритмом і інтонаціями,
рухом і жестом, почуванням і позами, світлом і тінями…» 109 . Щоби цей заклик
перетворився на конкретні дії, треба було далі розвивати досвід, накопичений
у роботі над п’єсами О. Олеся. Саме цього прагнув Л. Курбас, звернувшись
до п’єси Є. Жулавського «Йоля». Прем’єру готували на кінець грудня. Їй передував
режисерський дебют Г. Юри.
Досі Г. Юра не встиг заявити про себе в Молодому театрі як про режисера.
Декларуючи прихильність до ідей «європеїзації», він у пошуку драматургічного
матеріалу для дебюту зупинився на «Лікареві Керженцеві» («Мысль»)
Л. Андрєєва 110 . Прем’єра відбулася 12 грудня 1917 року.
108
Сарабьянов Д. Круглый стол «Авангард — поставангард, модернизм — постмодернизм:
проблемы терминологии»: [выступление] // Вопросы искусствознания. — М., 1995. —
№ 1/2. — С. 70.
109
Курбас Л. Про символічний театр і театр О. Олеся […]. — С. 36–37.
110
В. Василько, Ю. Бобошко стверджують, що Г. Юра інсценізував цей прозовий твір
Л. Андрєєва. Радше за все, вони помиляються. Сам письменник, написавши відповідне
оповідання, згодом його інсценізував. У листі до мхатівського виконавця центральної
ролі — Л. Леонідова — Л. Андрєєв просив не ототожнювати п’єсу і прозовий твір.
(Див.: Леонидов Л. Воспоминания, статьи, беседы, переписка, записные книжки / Леонид
Сценічна історія другого молодотеатрвіського режисерського дебюту виявилася
короткою і безславною. Факт появи «Лікаря Керженцева» сучасники
слушно пов’язували, насамперед, із програмною настановою Л. Курбаса сприяти
творчій самореалізації всіх охочих, а особливо тих, хто зважувався на режисерську
спробу. Довкола вистави точилися суперечки, відголосок яких знаходимо
в коментарях В. Василька: «Першим зробив заявку на певне виявлення себе
Гнат Петрович Юра. […] Обрана Юрою річ написана в психологічному плані,
і назва її говорить про те, що основне в цьому творі — процес мислі 111 . Гнат Юра
вважав себе прихильником творчого методу Московського Художнього театру,
себто психологічного реалізму. Одначе поставив він свою п’єсу в традиційно побутовому
плані» 112 . Однак, цю досить поширену точку зору поділяли не всі, про
що можна довідатися зі схвального відгуку С. Бондарчука, його згадок про виразний
психологізм вистави. Схожі думки знаходимо і у Ю. Блохина, а пізніше —
і у Ю. Бобошка в монографії про Г. Юру 113 . Зокрема, Ю. Блохин називав провідним
мотивом Г. Юри його пієтет до МХТу, що зробило молодого митця шанувальником
«психологічної школи російського актора… […] Наслідком такої прихильности
до психологічного театру й була постава “Лікаря Керженцева”. […]
Подавано було цю річ на сцені без будь-яких яскраво підкреслених шукань…» 114 .
Останній пасаж допомагає краще зрозуміти: постановник, обтяжений опрацюванням
ролі центрального героя, ні на що інше не мав ані сил, ані часу, ані, можливо,
хисту.
Щодо посилань Ю. Блохина на МХТ, то для Г. Юри, крім усього іншого, додатковим
стимулом міг стати резонанс від знаменитого спектаклю В. Немировича-
Данченка (1914 р.). Виконавець головної ролі Л. Леонідов, чию роботу визнавали
віртуозною, був оповитий справжнім ореолом театрального мучеництва — праця
актора ледь не закінчилася трагедією, спричинивши серйозне нервове захворювання.
Він, за влучним виразом П. Маркова, «грав надривну п’єсу Л. Андрєєва
[…], оголюючи безнадійну боротьбу “свідомого” з “підсвідомим”. Йому було
несила звільнитися від хворобливих тенденцій автора. Та це було й неможливо.
П’єса Андрєєва міцно тримала виконавця у колі хворобливих відчуттів» 115 .
Миронович Леонидов; состав. В. Виленкин. — М.: Искусство, 1960. — С. 284.). Тому навряд
чи Г. Юра робив ще якусь інсценізацію за наявності авторської.
111
Російською друга назва п’єси — «Мысль».
112
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 117.
113
Бобошко Ю. Гнат Юра […]. — С. 11.
114
Блохин Ю. [Ю. Бойко] Молодий театр […]. — С. 160.
115
Марков П. Леонидов // Марков П. О театре: в 4 т. / П. А. Марков. — М.: Искусство,
1974. — Т. 2.: Театральные портреты. — С. 254.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
40
розділ перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
41