Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

вистав, приміром, Е. Піскатора вживалися визначення, що цілком могли бути застосованими
і до окремих вистав МОБу, до «Прологу» та «Жовтневого огляду»:
«Піскатор широко використовує принципи документалізму, вперше ним застосовані
у театральному видовищі. Вигадані події монтуються з історично достовірними,
сценічна дія чергується із показом кінофільмів, іноді кадри, які включено
у сценічну дію, — це уривки з кінохроніки, іноді — спеціально зняті для того
чи іншого епізоду шматки» 1026 .
Стильову палітру «Жовтневого огляду» постановки визначали у термінах:
ораторіальність, монументальність, патетика, пафос і «мажор» авторського
ставлення до політичної історії Радянської влади. Здавалося, вони назавжди лишаються
у театральному минулому режисера, адже «Напередодні», «Пролог»,
«Жовтневий огляд» мали б цілком вичерпати його інтерес до розвалу імперії,
в якій він сам існував не надто довго. «Жовтневим оглядом» Л. Курбас мав би
поставити крапку в цьому питанні. Тож, перспектива й надалі «оспівувати»
Жовтень, до чого Л. Курбаса заохочував Й. Шевченко, режисера навряд чи приваблювала.
Втім, для «Березоля» це не означало втрати інтересу до історії як такої.
Навпаки, саме 1927 рік для режисерського молодняку театру — час занурення
у минуле, яке їх вабило, головно, відвертістю соціальних колізій, очевидністю
людських драм.
Останньою зупинкою перед «Народним Малахієм» був лише «Бронепоїзд 14–
69» Вс. Іванова в режисурі Б. Тягна (прем’єра 12 січня 1928 р.) 1027 . Сценічно популярним
цей твір зробила вистава МХАТу — надто вже колоритно виглядали
на його кону далекосхідні партизани, В. Качалов — селянин, що тільки-но вийшов
з тайги, М. Хмельов — більшовик, схожий на персонажів Ф. Достоєвського
тощо. Тема, простір, народна маса були безпрецедентними для вишуканої сцени
першого театру Росії. Щодо вистави «Березоля» — багатьом критикам вона здалася
не досить переконливою і навіть дещо безпорадною. Існували застереження
щодо вибору літературного матеріалу. «І коли автор п’єси у великій мірі вивітрив
таєжний дух своєї одноіменної повісті, переробляючи її на п’єсу, обкарнав
романтику поеми про гігантів з над далеко-східного моря, підмінивши її псевдореволюційним
драматизмом, то від цього тільки програла п’єса… […] Врятувати
“Бронепоїзд” Всеволода Іванова на сцені українського театру марна річ — його
можна щонайкраще не ставити» 1028 , — категорично наполягав один рецен-
1026
История западноевропейского театра […]. — Т. 7. — С. 411.
1027
Також про виставу див.: Єрмакова Н. Березільські вистави Бориса Тягна, 1927–
1928 / Наталія Єрмакова // Просценіум. — Л., 2006. — № 2/3. — С. 7–13.
1028
Хмурий В. «Бронепоїзд» в театрі «Березіль» / В. Хмурий // Нове мистецтво. — Х.,
1928. — № 3.– С. 3; C. 4.
зент. А інший, теж наводячи вагомі причини, зауважував: «Архетектонічно інсценізація
відійшла від плавкої будови повісті, але й до конкретної дієвості сценічного
твору теж не наблизилася. Вона пошарпана, переривиста, неврівноважена
в своїх частинах і не ритмична, та ще обтяжена зайвими позасюжетними
епізодами» 1029 .
З представників головних рушійних сил твору — білі, робітники, партизани —
рецензенти виокремлювали останню — найточніше прописану: «Селянська стихія
морем розлита в п’єсі Всеволода Іванова полонила й у спектаклі недокровні епізоди,
що мали знаменувати собою пролетарську природу революції, і поглинула
її тією щирістю, з якою її автор оспівав, очевидно відчуваючи й приймаючи ближче
до серця романтику селянської партизанщини, ніж героїку пролетаріяту» 1030 .
Даремно говорити, що ці люди були для березільців вкрай екзотичними, а засоби
їхнього мистецького відтворення — становили серйозну проблему.
Тож, перед Б. Тягном стояло завдання: стилістично переконливо відтворити
події та героїв твору Вс. Іванова, водночас, органікою сценічної дії подолати
хиби драми. Чи пощастило в цьому режисерові, сильною стороною обдарування
якого визнавалося вміння майстерно будувати масові сцени, відтворити
плин життя рухом груп людей, їхньою динамікою та енергією? Дехто з рецензентів
не мав сумніву щодо цього: «Тому спектакль вийшов такий піднесений в тій
частині, де починає наростати, хвилями накочувати на сцену кремезна, загартована
в боротьбі з непривітною природою “мужича” сила, хоч і боязкувата за свою
шкуру, проте непереможна в гніві. Тому зноситься майже до верховин сценічної
переконливости епізод на залізничій колії, де ця “мужича” сила йде штурмувати
голіруч закований у броню поїзд капітана Незеласова» 1031 .
Через п’ятдесят років Ю. Шевельов, вражений постановкою п’єси Вс. Іванова
в театрі Руставелі, порівнював її масові сцени з відповідними епізодами у березільців.
Грузинський спектакль «чарував, заворожував і захоплював — до самозабуття,
до екстази, до стану загіпотизованости організацією масового руху
на кону. […] Подібні експерименти з масовим рухом на сцені робив, на п’ять років
давніше, Курбас у виставі Кайзерового “Газу”. Але Курбас групував акторів
у кетяги і далі оперував цими кетягами» 1032 . Наведені асоціації дозволяють припускати,
що вплив березільської традиції на роботу Б. Тягна в «Бронепотягу
1029
Смолич Ю. Державний драматичний театр «Березіль»: «Бронепоїзд» // Вісті
ВУЦВК. — Х., 1928. — 17 січ. — С. 4.
1030
Хмурий В. «Бронепоїзд» в театрі «Березіль» […].– С. 4.
1031
Там само.– С. 3
1032
Шерех Ю. Зустріч з «Березолем» // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література,
мистецтво, ідеології: [В 3-х т.] / Юрій Шерех. — Х.: Фоліо, 2012. — Т. 2. — С. 337.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
346
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
347