Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Історія Білоцерківського осередку сягає 1920 року, коли за участі Кийдрамте
було організовано студію — підмурівок майбутньої Третьої майстерні, де згодом
Г. Ігнатович поставив «Жовтень», В. Чистякова та П. Береза-Кудрицький —
«Рур». Вистави мали успіх у місцевої публіки й у глядачів Житомира
та Проскурова, де майстерня гастролювала. Тож цілком закономірно з відкриттям
у місцевому педагогічному вузі «Драматично-інструкторських курсів» їх доручили
очолити мобівцю Гавришку, який, керуючись березільськими підходами,
мав навчати студентів організації масових культур них заходів, готувати висококваліфікованих
фахівців клубної справи.
Першими комісіями, які народилися невдовзі після відкриття МОБу, стають
Музейна та Психотехнічна комісії.
На перший погляд, поглиблений інтерес членів авангардної мистецької організації
до художньої практики попередників викликав здивування, тим паче, що
«Березолеві» роками приписували культурний нігілізм. Відтак, започаткування
в МОБі першого українського театрального музею було «приречене» на посилену
увагу суспільства. Вартим уваги є той факт, що, в колі численних ланок,
які утворили Об’єднання, Музейна комісія постала першою (30 січня 1923 року),
очолив її В. Василько. Серед перших «музейників» бачимо: Л. Гаккебуш,
М. Кононенка, Гавришко, Тихонович. І число їх повсякчас зростало. Про свою
участь у роботі комісії згадував, приміром, Л. Сердюк. Ю. Бобошко додавав
до цього списку М. Савченка, Д. Демуцького, П. Гайворонського та П. Масоху.
Рішенням цієї комісії на всіх березільців наклали «музейний податок», сплачуваний
театральними раритетами, про що Музком регулярно сповіщав у пресі,
час від часу звітував на зборах колективу. Вже у листопаді 1923 року зі сторінок
«Барикад театру» можна було дізнатися про майже 1000 експонатів, серед яких
помітне місце посів «дуже цінний архів щодо історії театру на Вкраїні за час революції,
253 негативи щодо історії театру М. К. Садовського, біля 200 негативів
до історії Молодого Театру, 30 ескізів костюмів до опери “Тарас Бульба” роботи
художни ка А. Петрицького, 16 штук макетів до ріжних п’єс, роботи професора
В. Г. Меллера та його учнів, костюм М. К. Заньковецької з оперети “Чорно морці”
в ролі Цвіркунихи, надзвичайно рідка фотографія першої української трупи
Ашкаренка 1880 року, афіші з Америки і багато инших речей» 466 .
Окремої уваги заслуговує історія з костюмами М. Заньковецької, яку занотував
у своєму щоденнику В. Василько, описавши, як 7 вересня 1923 року вони
відвідали велику актрису, і вона їм подарувала кілька сценічних костюмів, а згодом
— ще деякі речі. У березільському часописі є згадка про організацію збору
466
Музком. Театральний Музей Мистецького Об’єднання «Березіль» / Музком // Барикади
театру. — К., 1923. — № 1. — С. 8–9.
експонатів у дев’яти містах України. Комісія планувала 31 березня 1924 року відкрити
благочинну виставку на користь музею, оскільки брак коштів затримував
влаштування постійної експозиції.
Пізніше, зібравши величезний речовий матеріал, Музком у переддень переїзду
до Харкова передав свій «скарб» Академії наук України. Відтоді ним опікувався
П. Рулін — видатний театральний критик, історик і теорет ик театру, який
першим дав високу оцінку ініціативі березільців: «При “Мистецькому Об’єднанні
Березіль” повстає перша спроба утворити театральний музей. Саме той театр,
що найрішучіше поривав з традиціями старого дореволюційного театру, що незадоволений
був із тих спроб європеїзації його, які робилися з 1917 року — саме
цей театр усвідомив собі безперечну потребу зберігати пам’ять про те мистецтво,
що непереможною силою нових умов уходило в минуле. У січні 1923 року
обирає “Березіль” музейну комісію в складі акторів театру: В. Василька-Міляєва,
Л. М. Гакебуш, Л. Сердюка, О. Швачка і П. Масохи. Не маючи спеціяльного приміщення,
без ніяких коштів, взялася ця комісія за роботу і за три роки зробила
вона дійсно таки надзвичайно багато для таких несприятливих умов. В одній великій
кімнаті колишнього театру “Соловцов” та в двох маленьких при ній закамарках
була виставлена чимала частка з тих трьох тисяч експонатів, що за три
роки зібрати пощастило» 467 . Згодом музей (нині працює як Державн ий музей театрального,
музичного та кіномистецтва України) очолював колишній березілець
— П. Долина. У фондах цієї установи зберігаються архіви багатьох березільців.
Поза сумнівом, збирання безпрецедентної колекції, дбайливе ставлення до діяльності
своїх попередників створювало неабиякий педагогічний ефект. Молодь
вчилася розглядати процеси поставання нового мистецтва як стадію загальнокультурного
руху нації, що, в принципі, було неможливим без чіткого позиціювання
Л. Курбаса в цьому питанні.
Засновника «Березоля» проблеми культурної спадщини хвилювали завжди,
взяти, хоча б, його допис «На теми дня», де він, зокрема, зазначає, що
«Карпенко-Карий, Кропивницький, Старицький дали нам такі цінності, які
свою публіку матимуть завжди» 468 . Через дванадцять років, виступаючи на театральному
диспуті з програмною промовою «Шляхи “Березоля”», Л. Курбас
розвине цю тезу: «Вимушений компроміс робить із театру Кропивницького
та Садовського не те, що хотіли ці свідомі своєї мети громадські діячі і великі
митці, а щось зовсім протилежне: однобокого покруча на зразок німецьких
467
Рулін П. Український театральний музей: Завдання й перспективи / П. Рулін;
УАН. — К., 1927. — С. 6.
468
Л-ль. [Л. Курбас] На теми дня / Л-ль // Театральні вісті. — К., 1917. — № 2. — С. 7.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
166
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
167