Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

стабілізаторських і реконструктивних тенденцій нашого мистецтва» 1096 . Трохи
згодом він закидатиме Я. Мамонтову нерозуміння того, що «стилістична ситуація
на сьогодні остільки ж романтична, оскільки реалістична, настільки пронизана
методами конструктивізму, як і методами експресіонізму, що заварилося велике
діло, із якого невідомо, яка утвориться нова форма» 1097 . Вочевидь, Л. Курбас
розумів, а в другій половині 1920-х років і поготів — відбуваються надто значні
зрушення, щоби звичними схоластичними засобами поіменовувати ці процеси.
Він полишив за часом право визначення необхідних акцентів.
Звертає на себе увагу, що саме в процесі створення «Войцека» й «Народного
Малахія» Л. Курбас визнає естетичними домінантами власної творчості експресіонізм
і реалізм, комбінація яких, попри приблизну термінологію, дає можливість
зрозуміти мистецьке спрямування руху «Березоля». В цьому сенсі «Народний
Малахій» виступає матеріалізацією очікуваного синтезу, що дається взнаки в режисурі,
сценографії, музичному вирішенні, акторських роботах. П’єса М. Куліша
корегує та прискорює творчий поступ Л. Курбаса і «Березоля». Тут переплавилися
різні енергії, щоби врешті утворити «соціально-психологічний гротеск,
який спирався на побутову достовірність й логічне підтвердження, але при цьому
всьому зовсім ігнорував “натуралістичну” форму зображення побуту. Побутове
перетворювалося на соціально й філософське узагальнене, ставало символічним
за своєю багатозначністю. На сцені виникали неперевершені у своїй яскравості
соціальні типи, наближені до найвищих досягнень українського класичного театру,
але у формах театрально загострених. Мистецтво переживання, що в попередні
роки часом відкидалося режисером як непотрібне чи, в усякому випадку,
теоретично недозволене, у гротесковій повноті образів демонструвало свою
незнищенну цінність. Спектакль дивував і лякав багатогранністю, неможливістю
знайти заспокійливі, зрозумілі визначення» 1098 .
Щодо кризи гуманізму в суспільстві, то, власне, вона і визначала пафос березільської
вистави. Саме жанрова природа п’єси, яку драматург називає «трагедійне»,
дозволяє автору концентруватися довкола проблеми людяності, відлунюючи
кожною миттєвістю вистави. Тож питання героїв такою точкою зору,
очевидно, актуалізуються. «Березіль» узяв, фактично, під сумнів гуманістичний
характер існування людини в тодішньому соціумі. Трагедійною визнавалася
й подальша перспектива, визначена Малахієм і «малахіанством».
1096
Курбас Л. Наш сезон 1927–28 р. / Лесь Курбас // Нове мистецтво. — Х., 1927. —
№ 18. — С. 3.
1097
Курбас Л. Треба перемінити окуляри / Лесь Курбас // Радянський театр. — Х.,
1929. — № 2/3. — С. 40.
1098
Кузякина Н. Становление украинской советской режиссуры […]. — С. 61.
За цієї ситуації проблема трагічної провини героя мала б поставати в рецензентських
відгуках, однак, її тоді заступила проблема соціальної провини
Малахія, якому, найперше, закидали ворожість до політичного ладу. За великим
рахунком, усіх тодішніх дописувачів можна умовно згрупувати навколо
двох протилежних позицій: чи Малахій є alter ego авторів п’єси і вистави, чи навпаки
— самі творці не поділяють поглядів «малахольного критикана радянської
дійсності».
Ситуація виглядає закономірною для політичної атмосфери зазначеного періоду.
Малахій, дійсно, пророкував «соціальну програму» абсолютно неприйнятну
і для влади, і для радянського суспільства. Інша справа — мотивація авторів
вистави, їхнє розуміння природи цього явища. Драматург після сценічного
оприлюднення твору в різні способи визначав суть центрального образу.
У 1929 році в Києві на диспуті у клубі «Комфон» він заявив, що хотів «намалювати
Малахія як людину, котра сприймає у революції не суть, а форму.
Негайність реформи людини — ось найперша ознака малахіанства» 1099 . На театральному
диспуті у Харкові він конкретизує цю ідею твердженням про необхідність
«відгородитися […] нам від малахіянства, бо малахіянство є наша національна
хвороба» 1100 .
Принципового характеру питання трагічної провини Малахія набуває значно
пізніше, у працях Н. Кузякіної, Ю. Шевельова, Н. Корнієнко, хоча серпанок
аналогій із Дон-Кіхотом можна помітити й наприкінці 1920-х років.
Навіть на початку 1930-х про «гамлетизм» писав, приміром, М. Качанюк для
«Интернационального театра» (1933, № 4). Як приклад апеляції до Шекспіра
можна згадати і «Короля Ліра». Українські митці демонструють іронічне
«упослідження» сюжетних ліній трагедії, диспозицію основних героїв відносно
один одного (проте, насамперед, паралелі Лір — Малахій, Корделія —
Любина).
Н. Кузякіна, аналізуючи «Малахія», найбільше зосереджувалася на проблемі
втрати героєм зв’язків із дійсністю. Крах «ідеаліста і фанатика ідей негайного
соціалізму» обертається руйнацією людяності всього, до чого він торкався:
«Трагедія Малахія і людей, що повірили йому, — це поразка фанатизму.
Від того, що цей фанатизм прикривається волюнтаристською вірою в “постанови”
й закликами до голубої далі “негайного соціалізму”, він не стає більш
людяним…» 1101 . Дослідниця висунула оригінальну думку про жанрову транс-
1099
Диспут о постановке и пьесе «Народній Малахій» // Вечерний Киев. — К., 1929. —
31 мая. — Без подписи.
1100
Театральний диспут: [виступ М. Куліша] … — С. 102.
1101
Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша: Літературна і сценічна історія […]. — С. 215.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
372
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
373