Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

На самому початку вистави дружина Малахія — дебела Тарасівна –важко розпливалася
по стільцю посеред хати, змушуючи решту персонажів її старанно «обтікати».
Навіть хаотичний рух сполоханих дочок не порушував диспозиції господині
дому. Сусіди, хористи, інші вболівальники за долю родини Стаканчиків, коментуючи
події на зразок античного хору, додавали барв цій, на думку окремих
критиків, «фресковій композиції».
Якщо тут і був присутній елемент самопародії на молодотеатрівського «Едіпацаря»,
то він цілком можливий і стосовно Десяти слів поета у «Гайдамаках».
В усякому разі, «хоровий» коментар свідків головних подій, центральних персонажів
відповідав функціям «Слів», але в іншому жанрі. Роль Першого Слова тут
перебирає на себе Кум.
Лінія взаємин Малахія і Кума (Й. Гірняк) склалася одразу як динамічний центр
першої дії. «Уперше зустрівшись з партнером, мені пощастило заімпровізувати
характеристичні Кумові тони звучання, що їх досі не вдавалося відчути в час індивідуальної
підготовки ролі, без фізичного контакту з Малахієм. Ось уперше
глянувши Малахієві в очі, Кум переконливо “запитаннями” притискав співбесідника
до стінки… Ми обидва забули, що дискусія наша відбувалася на пробі, — ми
мов коні, яким віжки попали під хвіст, понеслись у запальному змаганні, вірячи
в незаперечну правоту своїх арґументів» 1060 . Знайдений тон діалогу визначив
також і ритмічну основу стосунків персонажів, унаочнивши їхню взаємозалежність
— один із головних феноменів цього сценічного твору.
Обидва — діалектична пара, чия природа має ментальну причину. Їй симетрична
пара Кум — Агапія, про що В. Хмурий висловився гранично коротко, відверто
і страшно: «Є двоє слів в українській мові, про національне походження
яких можна бути цілком певними. Ярмо й гальмо. Перше безперечно можна
поставити епітетом до Агапії, хоч я б його поставив до всього “Народнього
Малахія”. На друге має всі права й привелеї Гірняків Кум» 1061 . Роздумуючи над
цим образом, критик висновує: «Гірняків Кум безперечно особа з усіма ознаками
національного масштабу», оскільки «щось таке проглядає крізь його урочистий
тон, поведінку, рухи. Вони сиґналізують небуденну подію на міщанській
вулиці» 1062 . Це всеукраїнське Гальмо, зіткнувшись з екзальтованою Мрією, мало
в особі Малахія Стаканчика неабиякого опонента.
Постать довгоочікуваного головного героя, появі якого передував цілий спектакль
в умілій режисурі Кума — Й. Гірняка, викликала глузливий сміх публіки.
На кону з’являвся немолодий чоловік з трохи схиленою набік сивою головою, зі-
1060
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 291.
1061
Хмурий В. [В. Бутенко] Йосип Гірняк: етюд […]. — С. 30.
1062
Там само.
гнутими колінами, непевною ходою. Зовнішність надто вже пересічна: бриль, ціпок,
старі білі заширокі штани й така сама стара вилиняла тісна тужурка. «В усій
постаті жалюгідна покірливість, м’якість людини, що звикла уступати дорогу,
а в запалених очах впертість маніяка, рішучість ентузіаста» 1063 . Першим зауважив
оригінальну й багатозначну особливість пластики цього героя В. Хмурий: «Його
спина не тільки нахилялась, згиналась, знітювалась, випростовувалась, а кожного
разу була по-своєрідному лірична, сантиментальна, мрійна, іронічно випростовувалась,
і завжди несла на собі тінь журби української. Цю тінь положив актор
на все фізичне єство свого героя, тільки но появивши його на очі глядачам,
і з нею перейшов усю п’єсу, аж до фіналу трагедії психічного єства Малахія» 1064 .
Критик додає до цього ще одну, на його думку, принципово важливу пластичну
деталь: «Лірична лінія зсутулених плечей Малахія — той центр, з якого йде одночасно
і сантиментальна лірика, і революційний екстаз, і мрійництво…» 1065 .
Візуальна суперечливість зовнішнього вигляду й поведінки одразу стає наріжним
каменем образу. Від перших сцен усі вчинки Малахія М. Крушельницького
виглядали непередбачуваними, натомість маніакально послідовними. Він ніби
поставав у двох іпостасях: побутово-вірогідній та вкрай патетичній, натхненній
небуденною ідеєю. Іпостасі ці між собою не мирилися, розриваючи персонажа
М. Крушельницького навпіл, затягаючи в цупкі обійми божевілля.
Перша картина, відтворена Л. Танюком зі слів самого М. Крушельницького,
яскраво змальовує оту непевність поведінки Малахія. Різкість емоційних переходів
накопичує вибухонебезпечну психічну енергію, яку живлять патогенні ідеї.
Ось герой М. Крушельницького з’являється у власній хаті — якийсь осяяний,
нетутешній: «Якби ви знали — немов музику чую і справді бачу голубую даль.
Який восторг! Іду!.. — й одразу буденно, без переходу. — Між іншим, погасіть
лямпадик!» 1066 . У наступному епізоді він пафосно розводиться про свої проекти,
й у тому ж високому штилі, який в нього, здається, в’ївся, вимагає у дочки:
«Дай мені в дорогу сорочку і підштаники! […] Сорочку і підштаники!» 1067 . Реакції
Малахія актор робив гранично відвертими. Лінія його поведінки свідчила: герой
ніби не помічає, що знаходиться в гурті людей, а не на самоті.
Актор тонко відтворював «публічну самотність» Малахія, який розпізнавав
рідних істот зовсім не серед членів власної сім’ї. Пристрасно він прощався лише
1063
В. Ів. [В. Іволгін] «Народній Малахій» / В. Ів. // Всесвіт. — Х., 1928. — № 16. — С. 15.
1064
Хмурий В. [В. Бутенко] Мар’ян Крушельницький: етюд […] — С. 35.
1065
Там само. — С. 42.
1066
Куліш М. Народній Малахій: (трагедійне) / Микола Куліш // Літературний ярмарок.
— Х., 1929. — № 9. — С. 166.
1067
Там само. — С. 169.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
358
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
359